Читать книгу Ганнібал - Томас Гарріс - Страница 7

Старлінг була вправною домогосподаркою, проте непослідовною. У її половині будинку було чисто, вона легко знаходила все, що треба, але речі періодично нагромаджувалися – чиста, не розкладена по шухлядах білизна, стоси журналів, для яких не знаходилось місця. Вона була чемпіоном світу з «прасування-за-хвилину-до-виходу», довго не чепурилася, тож якось давала цьому раду.

Коли їй був потрібен порядок, вона проходила крізь спільну кухню на половину Арделії Мепп. Якщо Арделія була вдома, то Старлінг могла дістати від неї пораду, завжди корисну, хоча подеколи більш уїдливу, ніж хотілося б чути. Якщо Арделії вдома не було, то існувала домовленість, що Старлінг може приходити до помешкання Мепп, аби посидіти в ідеальному порядку й подумати – за умови, що вона нічого після себе не лишатиме. І сьогодні Старлінг сиділа в Мепп – в одній з тих квартир, де завжди відчутна присутність господаря, удома він чи ні.

Старлінг сиділа й дивилася на договір про страхування життя бабусі Мепп, що висів на стіні в саморобній рамці так само, як висів колись у будинку орендатора на бабусиній фермі й у багатоквартирному будинку, де мешкала родина Меппів, коли Арделія ще була малою. Її бабуся продавала городину й квіти та заощаджувала копійки, аби оплатити онуці навчання, а ще їй вдалося позичити гроші за рахунок оплаченої страховки й допомогти Арделії подолати останній перевал на шляху до закінчення коледжу. Також на стіні висіла світлина крихітної старої жінки, яка навіть не намагалась усміхатися понад своїм білим накрохмаленим комірцем. Древнє знання світилося в її чорних очах, що визирали з-під крисів солом’яного бриля.

Арделія відчувала своїх предків, щодня черпала від них сили. Тепер Старлінг шукала своїх, намагалася взяти себе в руки. Лютеранський притулок у Бозмані дав їй їжу, одяг і приклад гідної поведінки, але саме зараз їй була потрібна порада від кровного роду.

Що ти маєш, якщо походиш із білих бідняків? З таких країв, де Реконструкція[16] тривала аж до 1950-х. Якщо ти походиш від людей, яких у студмістечку зазвичай називають «крекерами», «реднеками»[17] або, поблажливо, «синіми комірцями» чи бідними білими «аппалачами». Якщо навіть сумнівна знать Півдня, яка ні в що не ставила фізичну працю, називає твоїх людей «дятлами» – у якій традиції шукати собі приклад? У тому випадку, коли ми їх з лайном змішали під час першої битви на Булл-Рані? Чи в тому факті, що твій прапрадід виконав обовʼязок перед батьківщиною у Віксбурзі, і тепер той клаптик землі на полі битви Шайло завжди належатиме вихідцю з Язу-Сіті?[18]

Набагато почесніше, та й доцільніше заживати успіхів із тим, що маєш, наводити лад на тих клятих сорока акрах єдиним мулом, що потопає в багнюці, але це ще треба побачити й зрозуміти. Такого на словах не передати.

Старлінг мала успіхи під час навчання в Академії ФБР, бо їй не було на кого покладатися. Більшу частину життя вона провела в державних закладах, поважала їх, важко працювала й грала за правилами. Вона постійно просувалася вперед, отримувала стипендії, була добрим командним гравцем. Нездатність просуватися кар’єрними щаблями ФБР після такого чудового початку стала для неї новим, жахливим досвідом. Вона билась об скляну стелю, наче бджола в пляшці.

Вона мала чотири дні, аби пожуритися за Джоном Бріґемом, якого застрелили просто на її очах. Колись давно Джон Бріґем дещо в неї спитав, і вона сказала «ні». А потім він спитав, чи можуть вони лишитися друзями, спитав від щирого серця, і вона сказала «так», теж від щирого серця.

Вона мала змиритися з тим фактом, що сама вбила п’ятьох людей на рибному ринку «Фелічіана». Знов і знов у пам’яті зринав образ «кріпа», затиснутого між двома машинами, він шкрябав по даху руками, а пістолет ковзав долі.

Одного разу, аби відчути хоч якусь утіху, вона поїхала до лікарні подивитися на Евелдину дитину. Там була мати Евелди, вона тримала свого онука й готувалася везти його додому.

Вона пізнала Старлінг за газетними фотографіями, передала немовля медсестрі і, перш ніж Старлінг здогадалася, що та замислила, щосили вдарила агента по обличчю з того боку, де була пов’язка.

Старлінг не дала здачі, проте притисла старшу жінку до шибки в залі новонароджених і тримала її за зап’ястки, доки та заспокоїлась, уткнувшись лицем у вимазане піною та слиною скло. Кров струменіла шиєю Старлінг, від болю паморочилась голова. У кімнаті невідкладної допомоги їй наклали нові шви на вухо, і вона відмовилася висувати звинувачення. Один із працівників невідкладної допомоги доповів «Базікалу» й отримав за це триста доларів.

Їй довелося виходити з дому ще двічі – аби виконати останню волю Джона Бріґема й відвідати його похорон на Арлінгтонському національному цвинтарі. Родичів у Бріґема було небагато, і ті далекі, тож у передсмертному побажанні він зазначив Старлінг як людину, що проводжатиме його в останню путь.

Через значні травми обличчя довелось обрати закриту домовину, але Старлінг усе одно подбала про те, щоб Бріґем мав якнайкращий вигляд.

Вона поклала його в ідеально випрасуваній синій уніформі морпіхів, зі Срібною зіркою, стрічками та іншими нагородами.

Після церемонії командир підрозділу Бріґема передав Старлінг коробку з особистою зброєю Джона Бріґема, жетонами й кількома дрібничками з його вічно захаращеного стола, навіть отой дурнуватий барометр у вигляді пташки, що п’є зі склянки воду.

За п’ять днів на Старлінг чекало слухання, і воно могло її знищити. За винятком одного повідомлення від Джека Кроуфорда, робочий телефон мовчав, Бріґем загинув, і говорити не було з ким.

Вона зателефонувала представникові Асоціації агентів ФБР. Він порадив не вдягати на слухання довгі сережки й туфлі з відкритим носком.

Щодня телебачення й газети хапалися за історію смерті Евелди Драмґо й тріпали її, мов пес пацюка.

Тут, серед ідеального порядку помешкання Мепп, Старлінг намагалася думати.

Хробак, що жере тебе зсередини, – спокуса погодитися зі своїми критиками, догодити їм.

Плин думок уривав якийсь звук.

Старлінг намагалася точно пригадати слова, які говорила у фургончику для прикриття. Чи сказала вона більше, ніж було варто? Звук уривав плин думок.

Бріґем попросив її коротко розповісти іншим про Евелду. Може, вона висловила якусь ворожість, утнула якесь непо…

Звук уривав плин думок.

Вона отямилась і збагнула, що в сусідні двері хтось дзвонить. Мабуть, журналіст. Також вона чекала на повістку до суду. Вона відсунула фіранку біля дверей Мепп і вчасно помітила поштаря, який уже повертався до своєї вантажівки. Вона прочинила вхідні двері Мепп, наздогнала його і, повернувшись спиною до репортерської машини, що стояла з телескопічним об’єктивом на протилежному боці вулиці, розписалася за експрес-доставку. Конверт був бузкового кольору, шовкові нитки мережали тонкий папір під полотно. Хоч як далеко вона поринула думками, конверт їй щось нагадав. Зайшовши в будинок, подалі від чужих очей, вона поглянула на адресу. Дрібний, елегантний почерк.

Крізь невпинний монотонний гул страху, що звучав у голові Старлінг, пролунав сигнал попередження. Вона відчула, як шкіра на животі зіщулюється, мов на неї хлюпнули холодної рідини.

Старлінг узяла конверт за краєчок і віднесла на кухню. Дістала з сумочки незамінні білі рукавички для речових доказів. Притисла конверт до рівної жорсткої поверхні кухонного стола та обережно промацала. Попри товщину паперу, вона могла б вирізнити батарейку від годинника, що от-от вибухне зарядом С-4.[19] Вона знала, що конверт варто просвітити на флуороскопі. Якщо відкрити просто так, можна зажити собі лиха. Лиха. Атож. Дідька лисого.

Вона розрізала конверт кухонним ножем і дістала з нього єдиний гладенький аркуш. Навіть не поглянувши на підпис, вона відразу здогадалася, хто їй написав.

Люба Кларіс,

я з ентузіазмом стежив за перебігом подій, які ввели тебе в неславу й публічну ганьбу. Я подібним ставленням до себе не переймаюся, хіба коли доводиться терпіти незручності ув’язнення, але для цього треба дивитися на життя під іншим кутом.

Під час наших дискусій у підвалі я збагнув, що твій батько, покійний нічний вартовий, посідає дуже важливе місце у твоїй системі цінностей. Певно, успіх, якого ти зазнала, покінчивши з кар’єрою кутюр’є Джейма Ґамба, найбільше тішив, коли ти уявляла, що на таке був би здатний твій батько.

Тепер ФБР верне від тебе носа. Чи не уявляла ти завжди, що батько обіймає там керівну посаду, чи не уявляла його завідувачем відділу або, навіть краще за Джека Кроуфорда, ЗАСТУПНИКОМ ДИРЕКТОРА, який з гордістю слідкує за твоїм прогресом? А зараз чи ти бачиш, що він присоромлений і пригнічений через твою неславу? Твою поразку? Через жалюгідний, нікчемний кінець такої перспективної кар’єри? Чи бачиш ти себе, як виконуєш чорну, брудну роботу, до якої довелось опуститися твоїй матері після того, як наркомани пристрелили ТАТКА? Гм-м-м-м? Чи відіб’ється на них твоя поразка, чи люди і надалі вважатимуть, що твої батьки були білим непотребом, легкою наживою для торнадо в пересувному трейлері? Скажіть мені чесно, спеціальний агенте Старлінг.

Зроби паузу, перш ніж ми продовжимо.

Зараз я вкажу на одну твою рису, яка тобі допоможе: сльози не застують тобі очі, плакатимеш ти хіба що від цибулі.

Ось вправа, яка може стати тобі в нагоді. Я хочу, щоб ти фізично виконала її зі мною.

У тебе є чорна залізна пательня? Ти дівчинка з південних гір, не уявляю, аби в тебе такої не було. Поклади її на стіл. Увімкни горішнє світло.

Мепп успадкувала від бабусі пательню й часто нею користувалася. Пательня із дзеркальною чорною поверхнею, що ніколи не знала мила. Старлінг поклала її перед собою на стіл.

Подивися в пательню, Кларіс. Нахилися й поглянь униз. Якщо це була пательня твоєї матері, а так, скоріш за все, і є, то між її молекул мали зберегтися вібрації від розмов, що відбувалися в її присутності. Усі балачки, незначні образи, фатальні відкриття, байдужі звістки про трагедії, зойки й поезія кохання.

Сідай-но за стіл, Кларіс. Зазирни в пательню. Вулканізована поверхня, справжній чорний ставок, правда? Наче зазираєш у колодязь. Твої чіткі обриси проступають не на самому дні, але ж на дно так тягне, правда? Ось світло за твоєю спиною, ось твоє чорне обличчя, наче в чорного ягняти, з німбом навколо голови, немов волосся палає вогнем.

Усі ми – комбінації одних і тих самих атомів вуглецю, Кларіс. І ти, і пательня, і твій мертвий татко, що лежить у землі, холодний, мов пательня. Уся інформація й досі в молекулах. Прислухайся. Що вони насправді казали, як жили – твої стражденні батьки. Реальні спогади, а не імаго, що розпускаються у твоєму серці.

Чому твій батько не став помічником шерифа, не влився в зграю придворних? Чому твоя мати чистила мотельні номери, аби прогодувати тебе, хоча їй так і не вдалось утримати вас усіх разом до повноліття?

Який у тебе найяскравіший спогад, пов’язаний із кухнею? Не з лікарнею, а з кухнею.

Мати змиває кров із батькового капелюха.

Який у тебе найщасливіший спогад, пов’язаний із кухнею?

Батько чистить апельсини старим кишеньковим ножем із відламаним кінчиком і роздає нам скибки.

Твій батько, Кларіс, був нічним вартовим. Твоя мати була прибиральницею.

Успішна федеральна кар’єра – це їхня мрія чи твоя? Чи сильно прогинався твій батько, щоб просунутися крізь зачерствілу бюрократію? Скільки сідниць він перецілував? Ти колись бачила, щоб він підлизувався чи плазував?

Які цінності визнає твоє керівництво, Кларіс? А твої батьки, чи вони мали якісь цінності? Якщо так – чи збігаються перші з другими?

Подивись у старе добре залізо й скажи мені. Чи ти розчарувала своїх мертвих родичів? Чи хотіли б вони, аби ти все стерпіла? Що вони розуміли під «духовною міццю»? Ти можеш бути настільки сильною, наскільки забажаєш.

Ти воїн, Кларіс. Ворог мертвий, дитина жива. Ти воїн.

Найбільш стабільні елементи, Кларіс, розташувалися в середині періодичної таблиці, десь між залізом і сріблом. Між залізом і сріблом. Гадаю, саме це тобі й пасує.

Ганнібал Лектер

P. S. Ти й досі винна мені певну інформацію, сама знаєш. Розкажи, чи досі прокидаєшся від крику ягнят. Розмісти оголошення будь-якої неділі в «сімейному» розділі національних видань «Times», «International Herald-Tribune» і «China Mail». Адресатом зазнач А. А. Аарона, щоб воно стояло першим, і підпишися Ханною.

Читаючи листа, Старлінг чула слова, які вимовляв той самий голос, що знущався з неї, колов її, промацував її життя й давав просвітлення у відділенні максимального захисту в божевільні, коли їй доводилося видавати особисті таємниці Ганнібалу Лектеру в обмін на життєво важливі знання про Баффало Білла. Металевий скрегіт голосу, яким рідко користувались, і досі звучав у її снах.

У кутку під стелею кухні з’явилося нове павутиння. Старлінг дивилася на нього, не відриваючи погляду, думки змішалися. Вдячна і засмучена, засмучена і вдячна. Вдячна за допомогу, вдячна, що він підказав їй спосіб зцілитися. Вдячна й засмучена, що служба пере-адресації листів у Лос-Анджелесі, якою користувався доктор Лектер, почала наймати некваліфікованих робітників – цього разу вони послуговувалися франку-вальною машиною. Джек Кроуфорд зрадіє цьому листу, як і поштове відомство та лабораторія.