Читать книгу Ганнібал - Томас Гарріс - Страница 19

Розділ 17

Ніч у серці Флоренції, старе місто, майстерно освітлене.

Палаццо Веккіо постає з темної площі, осяяний прожекторами, надзвичайно середньовічний зі своїми арковими вікнами та зубцями, мов вишкір гелловінського гарбуза, із дзвіницею, що здіймається в темне небо.

Кажани ганятимуться за комахами на тлі осяйного циферблата до самого світанку, коли в повітря піднімуться ластівки, наполохані дзвонами.

Старший слідчий Квестури Рінальдо Пацці, у дощовику, що чорнів серед мармурових статуй, застиглих під час ґвалту й убивств, вийшов із тіні Лоджії[44] та перетнув площу, повертаючи, наче соняшник, бліде обличчя до світла навколо палацу. Він спинився на тому місці, де спалили реформатора Савонаролу,[45] і поглянув угору на вікна, де його власний предок зустрів свою лиху долю.

Там, із того високого вікна, скинули Франческо де Пацці – голого, з петлею на шиї, аби він помирав, звиваючись і б’ючись об тверду стіну. Архієпископ у повному церковному вбранні, який висів поруч із Пацці, не дарував душевного спокою. Вирячивши очі, оскаженівши від задухи, архієпископ вгризся зубами в плоть Пацці.

Уся родина Пацці постраждала тієї неділі, 26 квітня 1478 року, за вбивство Джуліано де Медічі й спробу вбивства Лоренцо Прекрасного під час меси в соборі.

Тепер Рінальдо Пацці, з роду Пацці, який ненавидів уряд так само, як і його предки, який прислухався до шепоту сокири, принижений і безталанний, прийшов до цього місця, аби вирішити, як найкраще скористатися єдиною щасливою нагодою.

Старший слідчий Пацці вірив, що знайшов серед мешканців Флоренції Ганнібала Лектера. Він отримав шанс відновити репутацію та насолодитися визнанням у своєму ремеслі, спіймавши лиходія. Також Пацці випав шанс продати Ганнібала Лектера Мейсонові Верджеру за такі гроші, що йому навіть не снилися, – якщо підозрюваний насправді виявиться Лектером. Звісно, таким чином Пацці продасть і власну понівечену честь.

Пацці очолював відділ розслідувань у Квестурі не просто так: він був талановитим, і свого часу ним рухав вовчий голод до успіху в професії. А ще йому лишилися шрами від того єдиного випадку, як він в амбітному поспіху та запалі вхопив свій дар за оголене лезо.

Він обрав це місце, щоб кинути жереб, бо саме тут колись пережив момент прозріння, яке принесло йому славу, а тоді зруйнувало життя.

Італійське відчуття іронії було достоту притаманне Пацці: як доречно, що те доленосне прозріння прийшло до нього саме під цим вікном, біля стіни, де й досі міг звиватися лютий дух його пращура. Саме в цьому місці він міг би навіки повернути удачу роду Пацці.

Полювання на іншого серійного убивцю, Il Mostro,[46] спочатку принесло Пацці визнання, а потім випустило воронів клювати йому серце. Той досвід уможливив нове відкриття. Проте завершення справи Il Mostro віддавало гірким, мов попіл, присмаком у роті Пацці й схиляло до небезпечної гри поза законом.

Il Mostro, Флорентійський монстр, полював на коханців у Тоскані протягом сімнадцяти років у 1980-х і 1990-х. Монстр підкрадався до парочок, поки ті обіймалися в затишних тосканських провулках. Він поклав собі за звичай убивати коханців малокаліберним пістолетом, дбайливо викладати з них натюрморти, прикрашати квітами й оголювати ліву грудь жінки. Його живі картини видавалися на диво знайомими, лишали з відчуттям déjà vu.

Монстр також вирізав анатомічні трофеї, крім єдиного випадку, коли стратив парочку довговолосих німців-гомосексуалів, очевидно, помилково.

Громадський тиск на Квестуру щодо затримання Il Mostro був дуже сильним і посунув із роботи попередника Рінальдо Пацці. Коли Пацці заступив на посаду старшого слідчого, то нагадував людину, що намагається відбитися від бджіл. Репортери роїлися в його кабінеті, щойно їх туди пускали, а фотографи чатували на віа Дзара за головним офісом Квестури, де він паркував автомобіль.

Туристи, які в той період відвідували Флоренцію, мають пам’ятати розклеєні всюди плакати, з яких позирало єдине око, попереджаючи парочки про Монстра.

Пацці працював мов одержимий.

Він зв’язався з Відділом поведінкової психології американського ФБР, аби там допомогли створити психологічний портрет убивці, і перечитав усю доступну літературу з ефбеерівських методів профайлінгу. Він ужив превентивних заходів: інколи на затишних вуличках і цвинтарних закутках для побачень збиралося більше поліцейських, аніж коханців, і вони сиділи попарно в автівках. Офіцерів жіночої статі бракувало. За спекотної погоди парочки чоловіків по черзі вдягали перуки, жертвуючи вусами. Пацці сам подав приклад, зголивши власні.

Монстр був обережним. Він убивав, проте не мав потреби вбивати часто.

Пацці помітив, що протягом останніх років траплялися довгі періоди, коли Монстр узагалі ні на кого не нападав – один із них тягнувся цілих вісім років. Пацці вхопився за цей факт. Він методично й клопітливо домагався організаційної допомоги від усіх агенцій, яких тільки міг залякати, конфіскував у племінника комп’ютер, щоб користуватися ним вкупі з єдиною персоналкою Квестури, і таким чином Пацці створив перелік усіх злочинців північної Італії, чиї строки ув’язнення збігалися з періодами бездіяльності серійного вбивці Il Mostro. У списку було дев’яносто сім осіб.

Пацці позичив швидкий та зручний, хоч і старий «альфа- ромео GTV», що колись належав ув’язненому банківському грабіжнику, і за місяць намотав на машині понад п’ять тисяч кілометрів, щоб особисто зустрітися з дев’яноста чотирма засудженими та опитати їх. Решта вже померли або були недієздатними.

На місцях злочинів майже не було речових доказів, які допомогли б йому скоротити цей список. Зловмисник не лишав ані тілесних рідин, ані відбитків пальців.

На місці вбивства в Імпрунеті знайшли єдину стріляну гільзу. Патрон центрального запалення 22-го калібру «вінчестер-вестерн» із вм’ятинами від екстрактора, що виникають від самозарядного пістолета «кольт», можливо, типу «вудсмен».

Після скоєння всіх злочинів лишалися кулі 22-го калібру з тієї самої зброї. На кулях не було насічок від глушника, проте його використання не можна було виключати.

Пацці, як справжній Пацці, передусім був амбітним, а ще мав молоду гарненьку дружину, у якої дзьобик не затулявся ні на мить. Клопоти стерли дванадцять фунтів[47] із його худорлявої статури. Молодші працівники Квестури потайки відмічали його подібність до мультиплікаційного персонажу Вайла І. Койота.[48]

Якісь молоді розумаки встановили на комп’ютер Квестури програму, що трансформувала обличчя Трьох Тенорів[49] на віслюка, свиню та цапа, і Пацці хвилинами вдивлявся в одну з метаморфоз і відчував, як його власне обличчя набуває подоби віслюка.

44

Лоджія Ланчі – будівля на площі Синьйорії у Флоренції, поблизу галереї Уффіці.

45

Girolamo Savonarola (1452–1498) – флорентійський поет, монах-домініканець, у 1494 році за підтримки Франції заснував Флорентійську теократичну республіку.

46

Прізвисько реального, проте, ймовірно, так і не впійманого серійного вбивці.

47

≈ 5,5 кг.

48

Wile E. Coyote – койот із мультфільмів «Looney Tunes», який вічно ганяється за пташкою-припутнем і не може її впіймати.

49

Ідеться про Хосе Каррераса, Пласідо Домінґо й Лучано Паваротті.