Читать книгу Ганнібал - Томас Гарріс - Страница 6

У таку ранню годину спортзал ФБР у Будівлі Гувера був майже порожній. Двоє чоловіків середнього віку повільно бігли колом критого треку. Ляск силового тренажера в далекому кутку та крики й удари від партії в ракетбол відлунювали в просторому приміщенні.

Голосів бігунів було не чутно. Джек Кроуфорд біг із Директором ФБР Танберрі – на прохання самого директора. Вони вже подолали дві милі й починали хекати.

– Блейлок із Алкоголю, тютюну й зброї ледве тримається на посаді через Вейко.[13] Це буде не зараз, але йому кінець, і він про це знає, – сказав директор. – Він уже може писати преподобному Муну заяву, що звільняє орендоване приміщення.

Той факт, що Бюро алкоголю, тютюну й вогнепальної зброї винаймало вашингтонський офіс у преподобного Мун Сон Мьона, був невичерпним джерелом жартів у ФБР.

– А Фаррідей піде через Рубі-Рідж, – продовжив директор.

– Оце навряд, – відповів Кроуфорд.

Він служив із Фаррідеєм у Нью-Йорку в 1970-х, коли натовп пікетував польовий офіс ФБР на розі Третьої авеню й 69-ї вулиці.

– Фаррідей – хороша людина. Не він писав ті правила проведення операції.

– Я повідомив його вчора вранці.

– Піде без галасу? – спитав Кроуфорд.

– Скажімо так, він піде з пенсією. Небезпечні часи, Джеку.

Двоє чоловіків бігли, відкинувши голови назад. Хода трохи пришвидшилась. Краєм ока Кроуфорд помітив, як директор оцінює його фізичний стан.

– Скільки тобі, Джеку, п’ятдесят шість?

– Точно.

– Один рік до примусового випровадження на пенсію. Багато хлопців ідуть у сорок вісім, п’ятдесят, поки ще можуть знайти роботу. Ти цього ніколи не прагнув. Хотів себе чимось зайняти, відтоді як Белла померла.

Кроуфорд півкола мовчав, і директор збагнув, що сказав зайве.

– Я не хотів, аби це прозвучало легковажно, Джеку. Дорін нещодавно говорила про те, як багато…

– Ще є кілька справ у Куантіко. Ми хочемо запустити ПЗНЗ[14] у мережу, аби всі копи мали до неї доступ, ти сам бачив у бюджеті.

– А тобі не хотілося б стати директором, Джеку?

– Ніколи не вважав, що підхожу для цієї посади.

– Не підходиш, Джеку. Ти не політик. Тобі ніколи не бути директором. Ніколи не бути Ейзенгауером, Джеку, чи Омаром Бредлі, – він жестом попросив Кроуфорда зупинитись, і вони стали біля треку, зі свистом набираючи в легені повітря. – Проте ти міг би бути Паттоном,[15] Джеку. Ти вмієш провести бійців крізь пекло, і вони тебе за це любитимуть. Талант, якого в мене нема. Мені постійно треба їх мотивувати.

Танберрі швидко роззирнувся, підняв із лави рушник і повісив його на плечі, наче мантію судді, що виносить смертний вирок. Очі в нього блищали.

«Деякі люди користуються люттю, аби видаватися сильними», – подумав Кроуфорд, слідкуючи за мімікою Танберрі.

– Щодо справи з покійною місіс Драмґо, із її метлабораторією й МАК-10, яку застрелили з дитиною на руках. Судовий нагляд вимагає м’яса. Свіжого м’яса, яке щойно кричало. І мас-медіа теж. УБН має кинути м’яса. АТВЗ має кинути м’яса. І ми маємо дещо кинути. Але в нашому випадку можна відбутися пташиною. Кендлер пропонує віддати їм Кларіс Старлінг, і вони на цьому заспокояться. Я погоджуюсь. УБН та АТВЗ отримають прочуханку за погане планування рейду. Старлінг натиснула на гачок.

– Цілячись у вбивцю копа, яка вистрілила першою.

– Фотографії, Джеку. Ти не розумієш, так? Громадськість не бачила, як Евелда Драмґо застрелила Джона Бріґема. Не бачила, що Евелда першою вистрілила в Старлінг. Якщо не знаєш, на що треба дивитися, то нічого й не побачиш. Двісті мільйонів людей, десята частина яких голосує на виборах, бачили, як Евелда похилилася на дорозі, мов намагаючись захистити дитину, – а в неї мізки вибиті. Не кажи, Джеку, я знаю, ти довго сподівався, що Старлінг стане твоєю протеже. Але вона гостра на язик, Джеку, і від початку не знайшла спільної мови з певними людьми…

– Кендлер – пустобрех.

– Слухай мене й нічого не кажи, доки я не закінчу. Кар’єра Старлінг все одно йде під укіс. Її звільнять від служби без суду й претензій, на папері все буде пристойно – не гірше доган за прогули й запізнення; вона знайде собі іншу роботу. Джеку, ти створив для ФБР чудову річ – Відділ поведінкової психології. Багато хто гадає, що якби ти трохи більше просував власні інтереси, то домігся б набагато вищої посади, ніж завідувач відділу, ти заслуговуєш набагато більшого. Я перший це всім скажу. Джеку, ти підеш на пенсію заступником директора. Даю тобі слово.

– Тобто якщо я не втручатимусь?

– Якщо все піде своїм ходом, Джеку. Якщо в королівстві буде мир, усе так і станеться. Джеку, поглянь на мене.

– Так, директоре Танберрі?

– Я тебе не прошу, я даю тобі наказ. Не втручайся. Не втрачай шанс, Джеку. Інколи треба просто відвернутися. Я так уже робив. Послухай, я в курсі, це складно – повір, я знаю, що ти відчуваєш.

– Що я відчуваю? Відчуваю, що мені треба в душ, – сказав Кроуфорд.