Читать книгу Сатирикон. Поезії - Иван Драч - Страница 28

Остання пелюстка —

і літо сказало: прощай!

Прощай, моє літечко,

все ти мені у соломі.

Вдивляюся в риси

такі золоті і зникомі.

Так що ж мені лишиш —

хіба лише липи на чай.

Остання пелюстка вже

впала, немов не була.

Вже хустка жовтава

сповила манірницю липу

Й стару сокорину,

що повна шеберхоту й скрипу.

Пора вже летюча – усе є

подоба крила.

Куди ж летимо на своєму

останнім крилі,

Святі й дурнуваті, ошатні,

пихаті і голі?!

Вже ми набулися на цій

божевільній землі.

Хай інші збуваються —

долі їм, а не юдолі!..