Читать книгу Сатирикон. Поезії - Иван Драч - Страница 43

Вячеславе, ти прийшов до мене колосом —

Колоском із поля Чорновола,

Хлібом ти сказав, пшеничним голосом:

«В вас ще й досі чорна своєволя…»

Чорне поле, мов шиття по-чорному

Щойно лиш зерном твоїм засіяне,

Кров’ю ополощене в потворному

Суперінциденті професійному…

Вбитий ти, щоб пам’ятником стати.

Пам’ятники – то безпечні монстри.

А живий ти був, як дзвін ротатий,

Всюдисущий і безтямно гострий.

Ти за всіх батожив, всім розчовпував,

Надривався і уперто гріб ти

Із Луганська гріб туди до Чопа

Азіатські Сцілли всі й Харибди.

Твоя доля – горда й необачна,

Твого поля золота хустина.

А за все лихе, то ти пробач нам,

А за все дурне, то ти прости нам…

Тож розсійся тим пшеничним колосом,

Розщедрись нам з поля Чорновола.

Збудься нам своїм пшеничним голосом,

Збудься нам – хай буде Божа воля!..