Читать книгу Сатирикон. Поезії - Иван Драч - Страница 33

Кия більярдного ти чіпко брав у руку,

Мов велетенську ручку так тримав,

І бив прицільно в лузу, як в розпуку,

Бив переможно пальцями трьома.

Дворукі піднімали вгору руки,

Аплодували за хльосткий удар.

І ти собі плескав, тепер дворукий,

Рука ж поранена. То ж не більярд – кошмар.

О Дон Кіхоте кролевецький! Де ти нині,

Наш доміношнику, спілчанський бомже наш.

Бомжує півкраїни на Вкраїні,

Тепер ти був би звичний наш типаж.

На тому світі що п’єте з Війоном,

Із Лоркою на що ти тратиш свій запал?..

Ти Моцартом в нас був. Не був куйоном.

Режим поволі трутки підсипав.

Прийду довчитись. Бо навчався мало.

Та все ж твоїм ударом часом б’ю.

А скільки нині в тебе друзів стало,

Не можу дотовпитись на краю…