Читать книгу Криниця для спраглих. Кіно (збірник) - Иван Драч - Страница 15

Від хати до копиці сіна побігла чоловіча постать. Засапалась. Притулилась до змокрілого сіна. З-за рогу хати вилетіли вила-трійчата і з усього розгону всадилися в мокре сіно коло засапаних волохатих грудей чоловіка. Він віддихав, подивився на зірне небо і навчіпочках витягнув вила-трійчата з копиці. Один зубець вил пробив край змокрілої сорочки. Чоловік заправив сорочку і з усієї сили пустив вила в той бік, звідки вони вилетіли. Коло хати хтось тяжко айкнув, застогнав.

Чоловік коло копиці сторожко озирнувся і з усього ходу надав до хвіртки, перестрибуючи через поліна, упряж і борони. І коли він, послизнувшись, упав, вила-трійчата вдарили його в литку.

Посеред хати стоять два дужих чоловіки. Сорочки на них подерті, лиця закривавлені.

Говорить дід Іван до злодія:

– Не май, чоловіче, тої гадки, аби я тебе з рук пустив.

Злодій присідав, хапався за литку. Господар сопів, помучений, і ловив у груди повітря.

Коло постелі сперлася стара Іваниха, застрашена і заспана. Вона ніяк не могла попасти рукою в накинутий на одне плече піджак, стояла оторопіла, хрестилась.

З печі виглядав хлопчик Андрійко.

Дід Іван однією рукою тримав злодія, другою вимахував до баби, кричав:

– Не стій, але піди зараз за Гьоргієм і за Михайлом. Скажи, аби зараз прийшли, бо я злодія маю в руках.

Іваниха вискочила з хати. Андрійко висунувся з печі, дід Іван шпурнув на нього якоюсь ганчіркою – онук сховався.

– Якби попав на слабого, взяв би житє коло власної хати.

З усієї сили заїхав злодієві в живіт, той скорчився – Іван за цей час приступив до лави, взяв кварту з водою і пив. Пив лакомо – було чути булькотання води в горлянці. Рукавом витер лице, глядючи на злодія, сказав:

– Не треба йти до цирюльника, напустив крові доста.

Тільки підняв другий рукав, аби втертися, Андрійко на печі зойкнув: злодій вдарив діда кулаком межи очі.

Господар засопів і зосліпу схопився в напівтемній хаті за поліно:

– Ти б’єш, та й я буду, ану, хто ліпше?

Замахнувся грубим буковим поліном.

Злодій упав на землю. З ніг сикнула кров.

– Тікай тепер, як можеш, я тобі нічого не скажу.

Дід Іван одійшов подалі од порога до столу і став кидати крихти хліба в рот. Шикав на дитину. Довго мовчав. Злодій конвульсійно повзав коло порога.

Тьмяний каганець не міг продертися через темряву по кутах. Почали несміливо гудіти мухи.

З ніг злодія текла кров. Штанина вже була зовсім мокрою.

Господар не витримав.

Іван: Та затамуй собі кров, чоловіче, бо вся витече.

Злодій: Дай мені води, ґаздо.

Іван: Дам тобі води, кріпися, бо не знаєш, що тебе чекає!

Запанувала мовчанка. Совався злодій. Гуділи мухи. На печі шупортався Андрійко.

Дідух нипав по хаті, лаявся:

– І де та баба в біса ділась?

Злодій притих, почав затяжно, тоскно, здалеку.

Злодій: Ти, бачу, моцний, ґаздо.

Іван: Я моцний, небоже, я коня на плечі беру, ти недобре трапив до мене.

Злодій: А натуру маєш мнєку!

Іван: Я мнєкий, але злодія живого з рук не пускаю!

Злодій: То я вже маю тут загибати?

Іван: Або я знаю, чи ти твердий, чи мнєкий? Як твердий, то можеш витримати…

Іван Дідух став на піл, роздер шмат старої сорочки, кинув злодієві.

Іван: Затамуй собі кров.

Злодій: Нащо, аби гірше боліло, як битимеш? Кров – то є сам біль.

Іван: Як я вже буду бити, то мусить боліти, хіба би дух спустив.

Злодій: І Бога не побоїшся?

Іван: А ти Бога боявся, як ліз у комору? Та там весь мій добиток. Та якби ти був тото забрав, та ти би мене на віки вічні скалічив. Я все назбирував, аби за Канаду сплатити, а він… А чому ж ти не лізеш до богача, але до бідного?

Злодій: Пропало, нема що говорити! Бий, та дай мені спокій!

Іван: Певне, що буду бити.

Андрійко хотів злізти з печі, дід на нього шикнув. Андрійко знов заховався під дрантя. На долівці зробилася калюжа крові, злодій не взяв кинутого шмату сорочки – він вже підпливав кров’ю.

Злодій: А ти, як маєш сумління, ґаздо, то не забивай мене потрошки, але візьми то поліно та бахни ще так по голові, як по ногах, та збудешся клопоту, а мені легше буде.

Іван: Ти хотів би відразу! Чекай, жди, годи, най люди прийдуть.

Злодій: То ти хочеш добрим сусідам баль зробити?