Читать книгу Криниця для спраглих. Кіно (збірник) - Иван Драч - Страница 16

Старий Гьоргій пропускав Михайла, не хотів перший заходити. Михайло пропускав Гьоргія, аж поки жінка перша насмілилась одчинити двері.

Злодій хотів було зірватися на ноги, вибравши слушний момент, але ноги його не послухались. Ввійшли сусіди.

Михайло: Славайсу.

Іван: Навіки слава.

Гьоргій: У вас, Іване, щось зловилося?

Іван: Ти зловилося, прийшов гість та й треба його приймити.

Михайло: Нема балакання, що треба.

Лампа ледве блимала – тіні були величезними, лапатими, конвульсійними. Михайло та Гьоргій заступили цілу хату, головами досягали стелі, а волосся їх досягало їм поперека.

Дідух висунув лаву з-під столу, стер рукавом удавану пилюку, не знав, з чого б його починати.

Іван: Сідайте та вибачайте, що зіпсував вам ночі.

Михайло підійшов до злодія, турнув його обцасом під бік, цвиркнув.

Михайло: Та то оце він на землі?

Іван: Він.

Гьоргій: Хлоп як звір, мали доста труду, заки до хати вліз.

Іван: Дужий, ей, тото дужий, але на дужчого трафив! Та заки що куда буде, та сядьте за стіл та й гостя просіть.

Іван вийшов до комірчини за наїдками та горілкою. Гьоргій та Михайло сіли до столу. Гьоргій – ніяково, скраєчку. Михайло – хазяйновито, просто, в передчутті очікуваної кривавої істерії.

Михайло кивав злодію, аж той вовтузився і сопів.

Михайло: А йди-но сюди, гостяко.

Злодій мовчав, совався, втирався рукавом.

Іван приніс бутлю горілки, солонину на тарілці, буханець хліба, поставив на стіл.

Іван: Та чому не берете і його за стіл?

Гьоргій: Каже, що не може встати.

Іван: То я поможу.

Ґазда взяв злодія попід пахви, посадив за стіл. Злодій не впирався, похнюплено сів.

Михайло: То ви вже в хаті мали з ним суперечку?

Іван: Та хотів мене заголомшити. Як угрів кулаком межи очі, то кажу вам, що тут-тут було падати. Але я намацав поліно коло себе, морснув його по ніжках, а він і сів маком.

Гьоргій: Ви йому не дивуйтеся, бо кождий хоче боронитися.

Іван: Та я нічо не кажу.

Злодій сидів за столом – блідий, апатичний, коло нього ніяково вештався Іван Дідух, а дальше Михайло.

Коло печі стояла стара Іваниха в кожусі. Вона ніяк не могла насмілитися скинути його з себе, отого кожуха, не знала, чи бути їй у хаті, чи вибиратися.

Андрійко бабкав на печі, і вона насмілилась, глянувши на його біляву голівку.

Іваниха: Іва, що ти хочеш з ним робити? Люди, спомнєтайте його, він хоче чоловіка вбити?

Іван: Жінко, я виджу, що ти боїшся, та ти собі піди до сусідів, переночуй собі, а завтра прийдеш. Та й Андрійка прихопи он, – кинув очима на піч ґазда.

Іваниха: Я не вступлюся з хати!

Іван: То горілку з ними питимеш, але не вівкай, бо спорю. Лізь на піч, та й спи, або дивися, або як хоч.

Вона ані рухнулася від печі.

Гьоргій: Баба бабою, Іване, не дивуйтеся – боїться бійки.

Іван: Е, що ми будемо на ню дивитися.

Іван налив злодієві в склянку, подумав, долив до країв.

Іван: Дай Боже здоров’є, чоловіче, я до тебе нап’юся! Не знаю, хто за кого буде гріх мати, чи ти за мене, чи я за тебе? Але гріх мусить бути, таке зайшло, що без гріха не обійдешся. Гай, пий.

Злодій зовсім приопав, голову поклав на руки, ледве піднімав її, промовляючи слово.

Злодій: Не хочу.

Іван: Мусиш пити, як я просю! Горівка тебе трохи одерзне, бо геть уплошів.

Злодій: Я не хочу з вами напиватися.

Всі три ґазди обернулися до злодія. Завзяті чорні очі віщували йому згубу. Іван Дідух дивився сердито, але це була сердитість гуртова. Михайло паленів встояною злістю помсти над всім і вся, пальці його як затерпли в кулаках, то годі було їх розвести. Гьоргій дивився дивно просто – по-ґадзівськи, до всіх робіт ще одна впала на його плечі – порішити злодія, він мусить це зробити, він, ґазда.

Злодій оглянув усіх, і безнадія тяжко сіла на його побиті плечі.

Він ухнув, витер рукавом піт з лоба.

Злодій: То давай, най п’ю, але п’ять порцій нараз.

Іван: Пий, а як нам забракне, то ще пішлемо.

Злодій наливав одну по одній – випив шість. Ґазди дивилися за тим, як він опорожнював склянку, перезирались. Потім пили Михайло та Гьоргій. Закусювали, знов пили.

Михайло: Скажи нам, чоловіче, відки ти забрів у наше село, чи ти близький, чи далекий?

Злодій: Я зі світа.

Михайло приступав до екзекуції не поспішаючи. Його задубілі руки теребили шмат хліба і були спокійні, вони звикли до всяких бійок. І тут він був заводія. Він допитувався далі.

Михайло: А як ти, ци нашої мужицької ложи, чи міщанської, чи панської?

Злодій дивився на нього з найбільшою боязню – в чорних чоловічках цього ґазди світилася його смерть, це він знав напевне і не чекав від Михайла помилування.

Михайло: Бо інакше до тебе застосуємося. Мужика то так б’ється: зо три рази люшнев долуманом по голові, стільки раз по лиці, аби впав. Бо мужик твердий, до него треба твердо братися, а як він під ногами, то легка робота.

Михайло перехиляв горілку, нюхав цибулину, дивився тупо, говорив тяжко і натхненно, Гьоргій йому підтакував, Іван Дідух дивився на Андрійка, що слухав з печі і зніяковіло підцмокував до нього. Стара Іваниха як була в кожусі, так і досі не скинула, сиділа на тапчані, погойдувала взутими ногами.

Михайло: А пана ріхтується знов на іншу ладу – люшні не показуй, бо вмре відразу, але пужівном настраш. А як він делькотить на цілім тілі, то дай у морду два рази, але також не дуже: пан вже під ногами! Походи трохи по нім мінуту, дві, та й готовий, ребра потерті на форост, бо то біленька кістка, як папір. А Лейбу береш на пірший вогонь за пейси, він скаче, плює, корчиться, як пружина. Але ти на то не дивишся, лише закладаєш великий палець межи два малі та й дьогом його попід ребра, все дьогом. Це легка бійка, але болюча дуже…

Ґазди тяжко, тупо засміялися, а Михайло остромив голову поза Івана і чекав, що йому злодій скаже.

Михайло: Ну, до якої віри пристаєш?

Злодій: То, ґаздо, таке, що як ви п’єте горівку, то ви мене жадним способом живого з рук не пустите.

Михайло: Правду кажеш, бігме, правду, за це ті люблю!

Злодій: А заки вб’єте, то дайте ще горівки, най нап’юся, аби не знав, коли і як.

Михайло: Пий, на таке діло пий, я не бороню, але чо ти на мене лучив, бодай тебе Бог скарав! Мой, я твердий, я камінний, тебе з рук моїх ніхто не вирве!