Читать книгу Украдене щастя (збірник) - Иван Франко, Иван Нечуй-Левицкий - Страница 22

Кожда кичера в млі,

Кождий плай закуривсь —

Що за мла на твойому чолі?

Ти чого, брате мій, зажуривсь?

Як потік клекотить!

Як гуде Черемош[51]!

Щось таємнеє душу гнітить,

Якихсь дум обігнаться не мож.

Щось таке, мов докір,

Над душею гука,

Мов та каня, що в млі поверх гір

Сумно скиглить і дощ наклика.

Дівчино, моя ти рибчино,

Дівчино, кохання моє,

Ти мого страждання причино,

Скарбнице, що щастя дає!

Обоє підемо, обоє,

В далеку мандрівку життя.

Нічого не страшно з тобою,

Бо ти чудодійне дитя.

Ти стрілиш очима – і горе

Розвієсь, мов мла на версі;

Всміхнешся – й розбурхане море

Поклониться твоїй красі.

Найгарніша для нас

Заграничная квітка;

Найлюбіше лице,

Що стрічається зрідка.

Найчистіша сльоза,

Причарована штукою;

Найвірніша любов,

Усвячена розлукою.

О, розстроєна скрипка, розстроєна!

Скілько рук нетямущих, брудних

Доторкалися струн чарівних —

І вона їх розстроєм напоєна.

Ріже вухо страшними акордами,

У тонац’ї ніяк не встоїть…

Де ти, майстре, щоб вмів настроїть,

Оживить її співами гордими?

По бурхливім океані

Серед пінявих валів

Наша флота суне, б’ється

До незвісних берегів.

Плещуть весла, гнуться щогли…

Ось і пристань затишна!

Завертай! І бік при боці!

І стерно біля стерна!

Кидай якорі! На берег

По помостах виходи!

Нічичирк! Ще ледве дніє…

Пусто скрізь… Ставай в ряди!

Сонний город ще дрімає…

Схопимо його у сні…

Перший крик – наш окрик бою

І побіднії пісні.

Та заким рушать, пускайте

Скрізь огонь по кораблях,

Щоб всі знали, що нема нам

Вороття на старий шлях.

Бухнув дим! Хлюпоче море…

Щось мов стогне у судні…

Паруси залопотіли,

Наче крила огняні.

Гнуться реї, сиплять іскри,

Мов розпалені річки…

Снасть скрипить… Високі щогли

Запалали, мов свічки.

Що за нами, хай навіки

Вкриє попіл життьовий!

Або смерть, або побіда! —

Се наш оклик бойовий!

До відважних світ належить,

К чорту боязнь навісну!

Кров і труд ось тут здвигне нам

Нову, кращу вітчину!