Читать книгу Украдене щастя (збірник) - Иван Франко, Иван Нечуй-Левицкий - Страница 31

Поезія
Із книги «Давнє й нове»
Друге побільшене видання збірки «Мій Ізмарагд»
(Львів, 1911)
Із циклу «Із злоби дня. із тридцятиліття 1878—1907»

Оглавление

О. ЛЮНАТИКОВІ[101]

Квилить поезія німа, безрука:

«Не ґеній ти, а взір лиш продуцента!»

Глум і безсилля – труду мого рента.

Всьо рветься, гасне. Ох, тяжка розлука!

«Без маски», ст. 6.

Я не ґеній, синку милий,

Тим ніколи не хваливсь;

Працював, що було сили,

Перед сильним не хиливсь;


Фарисейству й лицемірству

Я концесій не робив;

Людській кривді, злості й звірству

Я ні раз не підхлібив.

В долі добрій чи злиденній

Чесно, просто йшов весь вік

І йду досі. Я не ґеній,

Я звичайний чоловік.


Я для ґеніїв грядущих

Поле дикеє орав,

Шлях серед хащів найпущих

Просікав і протирав;

Для голодних пік сквапливо

Разовий, не панський хліб,

І ставав на всяке жниво,

І в’язав свій скромний сніп.

В сніговійниці студеній

Рук не закладав назад.

Я не плачу, що не ґеній,

Та чом ти так сьому рад?


А що часом стогну з болю

І в зневірі сльози ллю,

Се тому, що скрізь по полю

Так багато кукілю,

Що царює баба Бляґа,

Так що й краю їй не знать,

І немає ліски маґа,

Щоб потвору сю прогнать;

Що характери й сумління

Підгриза якийсь черв’як;

Що молодші покоління

Схнуть і в’януть вчасно так.


Правда, синку, я не ґеній…

Ех, якби я ґеній був!

З тих істерій, неврастеній

Я б вас чаром слів добув;

Я б, мов вихор, вас з собою

Рвав до ясних, світлих мет,

І до жертви, і до бою

Вів би ваш я смілий лет!

Я б вам душі переродив,

Я б вам випрямив хребти,

Я б мужів з вас повиводив —

Навіть з малп таких, як ти!


101

О. Люнатик – псевдонім Остапа Луцького (1883— 1941) – українського поета, перекладача, літературного критика, члена модерністичного мистецького угруповання «Молода Муза». Під цим псевдонімом О. Луцький видав збірку пародій «Без маски: Історія новійшої літератури. Причинки – проблеми – дезідерати» (Коломия, 1903), у якій умістив, зокрема, дві не зовсім коректні в етичному плані пародії на твори І. Франка: «Іван Храмко» й «Дехто». Другу строфу першої з цих пародій Франко поставив за епіграф до своєї поетичної відповіді молодому літераторові. Із циклу «Гімни й пародії»Січовий марш

Украдене щастя (збірник)

Подняться наверх