Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 71

Ну скажи – хіба це фантастично,

Що у цьому хаосі доріг

Під суворим небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг!

Ти і я – це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Буду Я приходити до Тебе,

І до інших йтимуть

Горді Ти.

Як це все буденно!

Як це звично!

Скільки раз це бачила Земля!

Але ми з тобою…

Ми не вічні,

Ми з тобою просто – ти і я…

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.