Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 65

Через душі, мов через вокзали,

Гуркотять состави почуттів…

Може, сподіватися зухвало,

Вірити і ждати – поготів[44].

Та не вірить я не маю змоги,

Обіймає сумніви огонь,

І червоним ліхтарем тривоги

Зупиняю потяга твого.

І стою на березі чекання:

Що ти мені з гуркоту кричиш?

Станеш ти біля мого благання

Чи до інших станцій просвистиш?