Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 55

Чую, земле, твоє дихання,

Розумію твій тихий сум,

Як на тебе холодні світання

Ронять пригорщами росу.

Знаю – зливи, та буйні грози,

І роса в шумовинні віт —

То сирітські, вдовині сльози,

Та замучених предків піт.

Назбирала ти їх без ліку

На роздоллі полів, дібров,

Щоб живили тебе довіку

Людські сльози і людська любов.