Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 49

Минуле не вернуть,

не виправить минуле.

Вчорашнє – ніби сон,

що випурхнув з очей.

Як луки навесні

ховаються під мулом,

Так вкриється воно

пластами днів, ночей.

Але воно живе —

забуте й незабуте,

А час не зупиняється,

а молодість біжить,

І миті жодної

не можна повернути,

Щоб заново,

по-іншому прожить.