Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 58

Земле рідна! Мозок мій світліє,

І душа ніжнішою стає,

Як твої забаганки і мрії

У життя вливаються моє.

Я живу тобою і для тебе,

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

Гартував я душу молоду.

Хто тебе любов’ю обікраде,

Хто твої турботи обмине,

Хай того земне тяжіння зрадить

І з прокляттям безвість проковтне!