Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 64

Україно, п’ю твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене – диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе чудуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю.

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,

Дні занадто куці та малі.

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса на землі.

Бачиш: з ними щогодини б’юся,

Чуєш – битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно! Ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи – все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.