Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 50

Нащо мене засуджено до страти?

Нікчемні люди, ваш нікчемний суд

Не обезглавив слави Герострата —

Я єсмь живий, і я творю свій труд!

Забуті зодчі, муляри забуті,

І прахом взято скульптора ім’я.

На попелі їх дум встаю із каламуті[36],

Іду у всесвіт і в безсмертя я.

Кляніть мене, кривіться від огиди,

Несіть мені прокльони і плювки —

Вже чорна слава вбивці Артеміди[37]

Мені під ноги кинула віки!

Ви всі – ніщо. Ваш труд, і ваші болі,

І ваші мрії – порох все і тлін!

Над вами – я. Вулкан моєї долі

Веде мене крізь хаос поколінь.

Над світом галасливим і патлатим,

Що чварами гуде і клекотить,

Затис я в жмені божевільний атом,

І слава мені груди лоскотить.

Творіть красу! Дерзайте і не спіте!

Та пам’ятайте, що над вами – я,

Готовий все убити і спалити,

Щоб обезсмертити своє ім’я.