Читать книгу Мацюсеві пригоди - Януш Корчак, Януш Корчак - Страница 11

Тепер я маю розказати, що відбувалося в палаці, коли було помічено зникнення короля.

Входить вранці в спальню старший лакей і не вірить власним очам: вікно одчинене, постіль розкидана, а Мацюся – й сліду немає. Розумний був королівський лакей: він замкнув спальню на ключ, побіг до церемоніймейстера, який ще спав, розбудив його і сказав на вухо:

– Ясновельможний пане церемоніймейстере, король зник.

Церемоніймейстер цілком таємно сповістив про це телефоном старшого міністра. Не минуло й десяти хвилин, як із шаленою швидкістю до палацу під’їхало три автомобілі: старшого міністра, міністра внутрішніх справ і префекта поліції.

– Викрадено короля.

Адже це цілком зрозуміло. Ворогові важливо було викрасти короля. Військо дізнається, що короля немає, не захоче воювати, і ворог без бою здобуде столицю.

– Хто знає, що нема короля?

– Ніхто не знає.

– Це добре.

– Нам тільки треба з’ясувати, чи Мацюся викрали живого, чи вбили. Пане префекте поліції, прошу встановити це. Через годину жду відповіді.

У королівському парку був ставок. Можливо, Мацюся втопили? Із Міністерства морського флоту привезли водолазний костюм – тобто такий залізний ковпак з віконцями й трубкою, через яку подається повітря. Префект поліції надів на голову цей ковпак і спустився на дно ставка – ходить там і шукає. А зверху матроси подають йому через трубку повітря. Проте Мацюся він так і не знайшов.

Викликали в палац лікаря й міністра торгівлі. Хоч усе робилося якнайтаємніше, однак треба було вживати якихось заходів, бо слуги збагнули, що сталося щось важливе, коли міністри з самісінького ранку бігають мов навіжені.

Тоді й оголосили, що Мацюсь нездужає й лікар приписав йому на сніданок раків. І тому префект поліції лазив у ставок. Іноземному вихователеві сказали, що уроку не буде, бо Мацюсь лежить у ліжку. Присутність лікаря запевнила всіх, що все це правда.

– Ну, гаразд, сьогодні ми можемо бути спокійні, – сказав міністр внутрішніх справ, – але що робитимемо завтра?

– Я – старший міністр, і голова у мене на плечах не для параду. Зараз ви в цьому переконаєтесь.

Приїхав міністр торгівлі.

– Чи ви пам’ятаєте ту ляльку, яку Мацюсь наказав купити для маленької Іренки?

– Чудово пам’ятаю. Хіба мало довелося мені вислухати нарікань від міністра фінансів, що я витрачаю гроші на дурниці?

– То їдьте зараз же до того фабриканта й накажіть, щоб завтра була виготовлена відповідно до Мацюсевої фотографії така лялька, щоб ніхто, абсолютно ніхто не міг здогадатись, що це не живий Мацюсь.

Префект поліції виліз із ставка і для маскування витяг десяток раків, яких з великим галасом негайно ж надіслали на королівську кухню. А лікар написав під диктант рецепт:

Rр.

суп із раків

ех. 10 раків dosis una

S. Щодві години столову ложку.

Коли постачальник двору його величності почув, що сам міністр торгівлі чекає його в кабінеті, то з радощів аж руки став потирати: «Знову Мацюсеві щось стукнуло в голову». Замовлення йому було тим більше потрібне, що від початку війни майже всі батьки й дядьки поїхали на фронт, і тепер усім було не до ляльок.

– Пане фабрикант, термінове замовлення. Лялька повинна бути готова до ранку.

– Це важко. Майже всі мої робітники на війні, залишилися тільки робітниці й хворі. До того ж, мене закидали роботою – майже кожний батько, йдучи на фронт, купує своїм дітям ляльки, щоб дітлахи не плакали, не сумували й слухалися старших.

Фабрикант безсоромно брехав. Ніхто з його робітників не був на війні, бо він платив їм так мало, що всі вони від голоду були хворі й непридатні до військової служби. Ніяких замовлень він не мав. А сказав так тому, що хотів здерти за ляльку якомога дорожче. В нього навіть очі палали, коли він узнав, що ця лялька має бути Мацюсем.

– Панові фабриканту, мабуть, зрозуміло, що король мусить часто з’являтися на люди. А тепер йому доведеться їздити в колясці по місту, щоб не думали, нібито він боїться війни й ховається. А навіщо дитину возити весь час по місту? Може піти дощ, він застудиться або ще там щось. А ви розумієте, що тепер як ніколи слід турбуватися про здоров’я короля.

Фабрикант був би дурень, якби не здогадався, що це йому лише так говорять, а насправді в цьому криється якась таємниця…

– Отже, неодмінно на ранок?

– На ранок, на дев’яту годину.

Фабрикант узяв перо, начебто щось підраховував: Мацюся, мовляв, треба зробити з найкращої порцеляни – він не знає, чи вистачить. Так, це коштуватиме дуже дорого. І робітникам треба заплатити за секретність. А тут іще машина зіпсувалася. Скільки може коштувати ремонт? Ну, та й інші замовлення доведеться відкласти. Рахував, рахував – довго.

– Пане міністре торгівлі, якби не війна, – я розумію, що зараз дуже великі витрати на армію й гармати, – якби не війна, вам довелось би заплатити вдвічі більше. Та вже гаразд… але це остання ціна…

І він назвав таку суму, що міністр аж зойкнув.

– Та це ж здирство!

– Пане міністре, ви ображаєте національну промисловість.

Міністр торгівлі подзвонив до старшого міністра, бо сам не наважувався заплатити стільки грошей. Проте, боячись, щоб хтось не підслухав їхню розмову, замість «лялька», сказав «гармата».

– Пане старший міністре, дуже дорого правлять за цю гармату.

Старший міністр здогадався, про що йдеться, і наказав:

– Не торгуйтеся, тільки обумовте, щоб вона, коли смикнеш за мотузочок, віддавала честь.

Телефоністка дуже здивувалася – що то за нові гармати, які мають віддавати честь?

Фабрикант розходився. Йому доведеться, мовляв, ще докласти на цьому замовленні. Це не його справа. Хай звернуться до королівського механіка чи до годинникаря. Він солідний промисловець, а не штукар. Мацюсь заплющуватиме очі, але віддавати честь не буде – і край. Зрештою він згоден і на це, але не поступиться ані копійкою.

Спітнілий і голодний повертався міністр торгівлі додому.

Спітнілий і голодний повернувся префект поліції до палацу.

– Я вже знаю, як викрали Мацюся. Я все ґрунтовно оглянув.

Було це начебто так: коли Мацюсь спав, йому накинули на голову мішок і винесли в королівський сад, туди, де росте малина. В малиннику є витолочене місце, там Мацюсь зомлів. Щоб він опритомнів, йому дали малини й вишень. Там лежить шість кісточок з вишень. Коли Мацюся переносили через огорожу, він захищався, бо на корі дерева знайдено сліди голубої крові. Щоб замести сліди, вороги посадили його на корову. Префект сам бачив сліди коров’ячих ніг. Далі дорога веде в ліс, де знайдено мішок. А потім, мабуть, де-небудь сховали живого Мацюся, а де – префект не знає, бо в нього було обмаль часу, і він не міг нікого розпитати, щоб не виказати таємниці. Варто стежити за іноземним вихователем – він дуже підозріла людина. Запитував, чи можна відвідати Мацюся.

– А ось кісточки від вишень і мішок.

Старший міністр поклав мішок і кісточки в ящик, замкнув його на замок, заліпив червоним сургучем, а зверху написав латинською мовою: corpus delicti. Так уже заведено, коли хтось чогось не знає і не хоче, щоб знали інші, то пише латиною.

Наступного дня військовий міністр складав прощальний рапорт, а Мацюсь-лялька нічого не казав, лише віддавав йому честь.

На всіх перехрестях було вивішено оголошення, що жителі столиці можуть спокійно працювати, бо король Мацюсь щодня виїжджатиме у відкритій машині на прогулянку.