Читать книгу Мацюсеві пригоди - Януш Корчак, Януш Корчак - Страница 6

Частина перша. Король-Реформатор
Розділ третій

Оглавление

Мацюсь підводився о сьомій годині ранку, сам умивався й одягався, сам чистив взуття й стелився. Такий звичай завів ще прадід Мацюся, хоробрий король Павло Переможець. Після ранкового туалету Мацюсь випивав чарочку риб’ячого жиру й починав сніданок, який міг тривати не більше шістнадцяти хвилин тридцяти п’яти секунд. Так-бо снідав великий дід Мацюся, лагідний король Юліуш Доброзичливий. По тому Мацюсь йшов до тронної зали, де було дуже холодно, і приймав міністрів. У тронній залі не було грубки, бо прабабуся короля Мацюся, мудра Анна Побожна, коли ще була маленька, мало не вчаділа, і на відзнаку її щасливого спасіння було ухвалено ввести до палацового церемоніалу положення, за яким заборонялося на п’ятсот років мати в тронній залі грубу.

Сидів Мацюсь на троні й цокотів зубами від холоду, а міністри розповідали йому про події в усій державі. Це було дуже неприємно, бо чомусь звістки надходили тільки невеселі.

Міністр іноземних справ повідомляв, хто сердиться й хто хоче дружити з їхньою державою, а Мацюсь майже нічого з цього не розумів.

Військовий міністр перелічував, скільки фортець зруйновано, скільки гармат зіпсовано так, що з них зовсім не можна стріляти, і скільки солдатів хворіє.

Міністр шляхів сполучення доводив, що треба купити нові паровози.

Міністр освіти скаржився, що діти погано вчаться, спізнюються до школи, що хлопчаки потай курять і виривають аркуші з зошитів. Дівчатка ображаються й сваряться, хлопчаки б’ються, кидаються камінням і вибивають шибки.

А міністр фінансів усе сердився й одно казав, що немає грошей, що він не хоче купляти ні нових гармат, ані машин, бо все це страшенно дорого коштує.

Потім Мацюсь ішов у парк і цілу годину міг бігати й гратися. Та одному йому було не дуже весело. Тому він досить охоче брався до уроків. Учився Мацюсь добре, він знав, що без науки важко бути королем. Швидко навчився він підписувати своє ім’я з дуже довгою карлючкою. Крім того, Мацюсь мусив учити французьку й інші мови, щоб мати можливість розмовляти з іноземними королями, коли поїде до них з візитом. Мацюсь учився б ще охочіше й краще, якби міг ставити різні питання, що спадали йому на думку.

Довгий час розмірковував Мацюсь над тим, чи можна винайти таке збільшувальне скло, яке б на великій віддалі запалювало порох. Коли б Мацюсь винайшов таке скло, то оголосив би війну всім королям і напередодні битви висадив би в повітря всі ворожі порохові склади. І виграв би війну, бо тільки в нього лишився б порох. Отоді він зразу став би великим королем, хоч зараз дуже маленький. Та вчитель, на жаль, лише знизав плечима, почувши про це, скривився й нічого йому не відповів.

Іншого разу Мацюсь запитав, чи не можна зробити так, щоб батько, вмираючи, передавав синові свій розум. Його батько Стефан Розумний був дуже мудрий. Однак Мацюсь, хоч і сидить на тому ж троні й носить ту ж саму корону, мусить від самісінького початку вчити всі науки і навіть не певен, чи коли-небудь знатиме стільки, скільки знав його батько. А так Мацюсь разом з короною й троном успадкував би й хоробрість від прадіда Павла Переможця, [побожність від бабуні, а знання від батька].

Але й це питання вчитель зустрів неприхильно.

Довго, дуже довго думав Мацюсь, чи не можна де-небудь узяти шапку-невидимку. Як би це було добре: надіне Мацюсь таку шапку, зможе скрізь ходити, й ніхто його не побачить. Він сказав би, що в нього болить голова, йому дозволили б удень лежати в ліжку, і він виспався б досхочу. А вночі надів шапку-невидимку і гайда в місто – ходи собі по столиці, оглядай вітрини, відвідуй театри…

Лише раз був Мацюсь у театрі, на парадній виставі, ще за життя тата й мами. Нічого, звісно, він не пам’ятає, бо був тоді дуже маленький, проте Мацюсь знає, що видовище його зачарувало.

Якби в Мацюся була шапка-невидимка, він вийшов би з парку на королівський двір і познайомився б з Фелеком. І в палаці зміг би всюди ходити, подивився б на кухні, як готується їжа, пішов би в стайню до коней, заглянув би в усі приміщення, куди зараз йому ходити заборонено.

Може здатися дивним, що королю так багато всього заборонено. Але маю вам сказати, що при королівських дворах дуже суворий етикет. Етикет – це означає, що так завжди поводилися королі, і новому королю не можна робити інакше. Як би він тільки захотів зробити щось інше, то втратив би честь і всі перестали б його боятися й поважати. Адже це означало б, що він не шанує свого великого батька-короля, діда чи прадіда-короля. Коли король хоче зробити щось інакше, то повинен запитати в церемоніймейстера, який стежить за етикетом двору й знає, що в таких випадках робили королі.

[Я вже згадував, що сніданок короля Мацюся тривав шістнадцять хвилин і тридцять п’ять секунд, бо так снідав його дідусь, а в тронній залі не було груби, бо так вимагала бабця. А оскільки бабця вже померла, то не було як спитати її, чи не можна тепер уже встановити опалення.]

Іноді король може дещо змінити, але тоді відбуваються тривалі наради, як це було з дозволом на Мацюсеві прогулянки. А кому приємно про щось просити й потім довго чекати на відповідь?

Король Мацюсь був у гіршому становищі, ніж інші королі. Адже етикет склали для дорослих королів, а Мацюсь ще дитина. Звісно, етикет довелося дещо змінити. Приміром, замість смачного вина Мацюсь мусив пити дві чарочки риб’ячого жиру, який йому зовсім не смакував. А замість того щоб читати газети, він переглядав лише картинки, бо читав ще не дуже добре.

Все було б інакше, якби Мацюсь мав розум батька-короля й чарівну шапку-невидимку. Тоді він справді був би королем. А так він часто думав, чи не краще йому було народитися звичайним хлопчаком, ходити до школи, виривати сторінки з зошитів і кидатися камінням.

Якось Мацюсеві спало на думку, що коли він навчиться писати, то напише листа Фелекові, і, можливо, Фелек йому відповість, – то й вийде так, буцімто вони розмовляли.

Відтоді король Мацюсь взявся до справи серйозно. Цілими днями він писав – переписував із книжок оповідання й вірші. І якби йому дозволили, він не ходив би навіть у королівський сад, а все писав би й писав, з ранку до вечора. Та не міг Мацюсь цього зробити, бо придворний етикет і церемоніал вимагали, щоб король прямо з тронної зали виходив у сад. Адже двадцятеро лакеїв уже стояли напоготові, щоб відчинити йому двері. Коли б Мацюсь не вийшов у сад, ті двадцятеро лакеїв не мали б ніякої роботи, і їм було б дуже нудно.

Можливо, хтось скаже, що це не робота – відчиняти двері. Так скаже той, хто не знає придворного етикету. Я ж маю пояснити, що в тих лакеїв було небагато вільного часу. Кожний з них щоранку приймав холодну ванну, потім перукар їх зачісував, голив їм вуса й бороди; одяг кожного мав бути чистим, щоб ніде не знайшлося й порошинки, бо коли триста років тому за короля Генріха Запального на королівський скіпетр якось перескочила з одного лакея блоха, то бідоласі кат відрубав голову, а дворецький ледве уникнув смерті. Відтоді окремий наглядач перевіряв чистоту лакеїв, які, ретельно вмиті й убрані, з одинадцятої години сім хвилин стояли в коридорі й чекали до першої години сімнадцять хвилин, щоб їх оглянув сам церемоніймейстер. А тут ґав ловити не можна, бо за незастебнутий ґудзик дають шість років ув’язнення, за погану зачіску – чотири роки каторжних робіт, за незграбний уклін – два місяці ув’язнення на хлібі й на воді.

Про все це Мацюсь уже трохи знав, тому йому навіть не спадало на думку не вийти у парк; а втім, хто знає, може, й траплявся колись в історії такий випадок, що якийсь король зовсім не виходив у сад, і можна було б дозволити й Мацюсеві чинити так само. Але тоді йому ні до чого уміння писати, бо як же без саду він передав би Фелекові свого листа?

Мацюсь був здібний, і сила волі в нього була велика. Він сказав:

– Через місяць я напишу Фелекові першого листа.

І, незважаючи ні на що, він так старанно вчився, що за місяць лист до Фелека був складений без сторонньої допомоги.

«Любий Фелеку, – писав Мацюсь. – Я вже давно дивлюся, як ви весело граєтесь у дворі. Я теж хотів би гратися з вами. Але я король і тому не можу. Ти мені дуже подобаєшся. Напиши, хто ти, бо я хочу з тобою познайомитись. Якщо твій батько військовий, то, може, тобі дозволять іноді приходити в королівський сад.

Мацюсь – король».

Серце в Мацюся калатало, коли він покликав до ґратів саду Фелека й передав йому свого листа. І ще дужче билося його серце, коли другого дня в такий же спосіб він одержав відповідь.

«Королю, – писав Фелек, – мій батько – взводний командир придворної варти, військовий, і я дуже хочу потрапити у королівський сад. Я тобі, королю, вірний і готовий піти за тебе у вогонь і воду, захищати тебе до останньої краплі крові. Коли тобі знадобиться моя допомога, тільки свисни, і я з’явлюся на перший поклик.

Фелек».

Мацюсь поклав того листа під книжки, аж на дно шухляди, і негайно почав учитися свистіти. Він був обережний, боявся зрадити себе. Якщо вимагати, щоб Фелека впустили в сад, то зразу ж почнуться наради: а нащо, а звідки Мацюсь знає, як його звуть, а де вони познайомилися? А що буде, коли міністри про все випитають і, зрештою, не дозволять? Син взводного. Хоч би поручика! Синові офіцера, може, й дозволили б, а тут, мабуть, не згодяться. «Треба ще зачекати, – вирішив Мацюсь. – А тим часом навчуся свистіти».

Не так-то вже й легко навчитися свистіти, коли нема нікого, хто б міг показати, як це робиться. Але в Мацюся була сильна воля, і він навчився. І свиснув. Свиснув тільки так, на пробу, щоб переконатися, чи вміє. Та як же він здивувався, коли за хвилину перед ним став – витягнутий, мов струна, – Фелек, власною персоною.

– Як ти сюди потрапив?

– Переліз через ґрати.

У королівському саду росли густі кущі малини. В них і заховався король Мацюсь зі своїм приятелем, щоб порадитися, як їм бути далі.

Мацюсеві пригоди

Подняться наверх