Читать книгу Мацюсеві пригоди - Януш Корчак, Януш Корчак - Страница 18

Почалися скарги й нарікання. Міністр фінансів казав, що в нього немає грошей. Міністр торгівлі заявив, що торговці зубожіли під час війни й не можуть платити податки. Міністр шляхів сполучення твердив, ніби у вагонах стільки перевозили всього на фронт, що вони зовсім зіпсувалися і їх треба ремонтувати, а це дорого коштуватиме. Міністр освіти зазначив, що діти за час війни дуже розпустилися, оскільки батьки їхні пішли на фронт, а матері не могли дати їм ради, і тепер учителі вимагають збільшити платню, а також засклити в школах розбиті шибки. Мовляв, поля через війну не засіяні, товарів через війну мало. І отак цілу годину.

Старший міністр випив склянку води. Це він робив щоразу, коли мав намір говорити довго. Мацюсь дуже не любив, як старший міністр пив воду.

– Панове, наша нарада набрала дивного тону. Якби хтось, не знаючи, в чім річ, послухав усе це, то подумав би, що війна скінчилася для нас нещасливо, що ми переможені. А ми ж переможці. Досі бувало так, що переможені платили контрибуцію, і переможець, який розбив ворогів, багатів. І це було правильно, бо виграє війну та країна, яка не скупиться на гармати, на порох, на провізію для війська. Ми витратили найбільше грошей, і ми виграли. Наш героїчний король Мацюсь міг сам оцінити, що військо мало все необхідне. Але чого ж ми повинні платити? Вони нас зачепили, вони розпочали війну, ми їм дарували провину, – і в цьому наша великодушність і доброта. То чому ж вони не повинні відшкодувати нам воєнні видатки? Ми не хочемо нічого вашого, але дайте нам те, що нам належить. Героїчний король Мацюсь відзначився благородством, уклавши з ворогами мир. І це було кроком настільки ж розумним, наскільки й красивим. Але такий мир створив для нас надзвичайні фінансові труднощі. Ми подолаємо їх, тому що в нас є досвід, тому що ми прочитали багато мудрих книжок, тому що ми обережні, тому що все вміємо, і коли король Мацюсь виявить нам таке ж довір’я, яким користувалися ми перед війною, коли забажає прислухатися до наших порад…

– Пане прем’єр-міністр, – вихопився Мацюсь, – годі цієї балаканини. Справа не в порадах, а в тому, що ви хочете керувати, а мені призначаєте роль порцелянової ляльки. Так от я кажу: хай йому грець, хай йому сто тисяч чортів – я не згоден!

– Ваша королівська величність…

– Годі! Не згоден і край! Я король – і королем залишуся.

– Прошу слова, – озвався міністр юстиції.

– Будь ласка, тільки якомога коротше.

– Згідно з законом: додаток п’ятий до параграфа 777555, книга XII, том 814 Зведення законів та наказів, сторінка п’ята, рядок чотирнадцятий, читаємо: «Якщо престолонаступникові не сповнилося двадцяти років…»

– Пане міністр юстиції, мене це не обходить.

– Розумію: ваша королівська величність хоче обминути закон. Я готовий назвати такий закон, за яким це передбачено. Є параграф 105, том 486.

– Пане міністр юстиції, мене це не обходить.

– І на це є закон. «Якщо король нехтує законами, передбаченими параграфами…»

– Годі-бо, холера на вашу голову, а то…

– І про холеру є закон. «В разі виникнення епідемії холери…»

Мацюсеві увірвався терпець, він ляснув у долоні. В зал увійшли солдати.

– Заарештуйте цих панів! – наказав Мацюсь. – Відведіть їх у в’язницю.

– І на це є закон! – скрикнув радо міністр юстиції. – Це називається військовою диктатурою… О, а це вже беззаконня! – зойкнув він, коли солдат стусонув його прикладом попід ребра.

Міністри, бліді мов крейда, поплентались до в’язниці. Військовий міністр лишився на волі, віддав честь Мацюсеві і вийшов.

Запала могильна тиша. Мацюсь зостався сам. Заклавши руки за спину, він довго походжав по залу. І щоразу, проходячи повз дзеркало, дивився в нього й думав: «Я трохи схожий на Наполеона».

– Що ж тепер робити?

На столі лишилася купа паперів. Може, підписати їх? А чому на одних зазначено «дозволяю», на інших «відкласти» або «заборонити»? Може, не всіх міністрів слід було заарештовувати? Може, взагалі не слід було цього робити? Що ж тепер буде? І за що, власне? Що лихого вони вчинили? Правду кажучи, Мацюсь діяв безглуздо. Чого так поквапився з укладенням миру? Міг же викликати міністрів, і міністр фінансів, напевно, нагадав би про контрибуцію. Хто міг знати, що є там якісь контрибуції? Бо й справді. Чому повинен платити той, хто переміг? Зрештою, вони ж самі й почали. А може, написати королям? Їх аж троє, їм легше заплатити, ніж йому одному. Але як пишуться такі послання? Як він казав, цей міністр: том 814. Скільки ж є таких книжок? А Мацюсь за все життя прочитав лише дві збірки оповідань та біографію Наполеона. Це надто мало.

Дедалі важчі думки обсідали Мацюся, коли він раптом почув через відчинене вікно голос зозулі. Нарешті він не сам!

– Слухай, Фелеку, що б ти зробив на моєму місці?

– Я на місці вашої величності краще б веселився в саду, а на їхні наради не ходив би зовсім. Я б робив те, що мені до вподоби, а вони хай роблять, що їм подобається.

Мацюсь подумав, що Фелек просто наївний хлопчик і не розуміє, що король повинен піклуватися про державу, а не гратися в квача й гилки. Однак він не сказав йому цього.

– Не гаразд вийшло, Фелеку. Вони вже сидять у в’язниці.

– Хай сидять, якщо така воля вашої королівської величності.

– Що ти! Глянь, скільки тут непідписаних паперів! А якщо я їх не підпишу, не буде ні залізниць, ні фабрик, анічогісінько.

– Ну, то треба підписати.

– Ні, зажди. Слухай: я без них нічого не знаю, навіть старі королі не можуть обійтися без міністрів.

– Ну, то можна їх випустити.

Мацюсь з радощів мало не кинувся Фелекові на шию. Так усе просто, а йому навіть і не спадало на думку. Справді, нічого поганого не сталося. Можна їх кожної хвилини звільнити. Але він поставить їм умови. Нічого їм розпоряджатися: тепер вони змушені будуть слухатися його. Де це чувано, щоб він, король, мав красти що-небудь з буфета чи з власного саду, аби пригостити приятеля, чи дивитися з заздрістю через огорожу на забави хлопчаків. Він теж хоче гратися. Хоче, щоб його вчителем був добрий капітан, під чиїм командуванням перебував він усю війну. Що ж, зрештою, він хоче поганого? Хоче бути веселим хлопчиком, хоче, щоб його не мучили.

Фелек не міг залишатися довго, в нього були якісь невідкладні справи в місті; він прийшов тільки позичити трохи грошей – так, якусь дрібничку: на трамвай і, можливо, на цигарки й шоколад.

– Дуже охоче. Візьми, Фелеку.

І Мацюсь знову лишився сам. Церемоніймейстер чомусь уникав його, іноземний вихователь кудись сховався, а лакеї никала нечутно, мов тіні.

І раптом Мацюсеві сяйнула думка: а що, коли всі вважають його тираном? Це було б жахливо. А Мацюсь же правнук Генріха Запального, який вбивав людей, як горобців. Що тут робити, що робити? Хоча б Фелек прийшов чи хто інший. Незабаром до кімнати тихо зайшов старий лікар. Мацюсь щиро зрадів йому.

– В мене важлива справа, – почав несміливо лікар. – Проте я боюся, що ваша королівська величність мені відмовлять.

– А що, хіба я тиран? – запитав Мацюсь, пильно дивлячись лікареві в очі.

– Е, чому це раптом тиран? Просто я прийшов у складній справі.

– У якій?

– Я хотів би попросити про кілька незначних полегшень для заарештованих.

– Кажіть сміливо, лікарю. Я наперед на все згоден. Я на них зовсім не серджуся і ладен випустити їх із в’язниці, тільки хай вони пообіцяють занадто не розпоряджатися.

– Оце воістину королівські слова! – скрикнув зраділо лікар. І почав сміливо перелічувати прохання заарештованих: – Старший міністр просить подушку, матрац і перину, бо не може спати на соломі: в нього болять кістки…

– А я спав на землі, – докинув Мацюсь.

– Міністр охорони здоров’я просить щітку й зубний порошок. Міністр торгівлі просить білого хліба, він не може їсти чорний тюремний хліб. Міністр освіти просить книжки, щоб читати. Міністр внутрішніх справ просить порошки, бо від усіх цих неприємностей він заслаб.

– Ну, а міністр юстиції?

– Той нічого не просить, бо в 745 томі Зведення законів він вичитав, що заарештовані міністри після трьох днів перебування у в’язниці мають право звертатися до королівської милості, а вони відсиділи лише три години.

Мацюсь наказав видати всім міністрам постелі з палацу, звелів негайно послати їм королівський обід, а потім вечерю з вином. Міністра ж юстиції закликав під вартою до себе.

Коли прийшов міністр юстиції, Мацюсь люб’язно запропонував йому крісло і спитав:

– Чи буде це законно, якщо я завтра випущу вас із холодної?

– Не зовсім, ваша королівська величність, але військова диктатура передбачає прискорену процедуру; коли ми це так назвемо, формальностей буде дотримано.

– Пане міністр, а якщо я їх випущу, можуть вони посадити мене в холодну?

– Не мають права, хоча, з іншого боку, том 949 обумовлює пункт закону так званого замаху на уряд.

– Не розумію, – признався король Мацюсь. – Скільки треба часу, щоб зрозуміти все це?

– Мабуть, років з п’ятдесят, – відказав міністр.

Мацюсь зітхнув. Корона завжди здавалася йому важкою, а тепер обтяжувала так, наче була артилерійським снарядом.