Читать книгу Мацюсеві пригоди - Януш Корчак, Януш Корчак - Страница 19

З міністрів зняли кайдани, ввели їх у тюремну їдальню, куди прибули також міністр юстиції та військовий міністр. Варта з шаблями наголо зайняла свої місця, й нарада почалася.

Мацюсь склав уночі такий план:

– Ви будете займатися дорослими, а я стану королем дітей. Коли мені сповниться дванадцять років, я керуватиму дітьми до дванадцятилітнього віку, коли мені буде п’ятнадцять – до п’ятнадцятилітнього. А сам як король робитиму, що захочу. Все інше хай буде, як і раніше. Я сам маленький і знаю, що треба малятам.

– І ми були колись маленькими, – сказав старший міністр.

– Ну, гаразд, а тепер скільки вам років?

– Сорок три, – відказав старший міністр.

– А чому ви керуєте тими, хто старший за вас? І пан міністр шляхів сполучення молодий, а в поїздах їздять і старі люди.

Тоді міністри відповіли:

– Це правда.

– То що ви скажете на це, пане міністр юстиції? Можна так зробити?

– Ні в якому разі, – заперечив міністр юстиції, – за законом (том 1349) діти належать батькам. Є лише одна можливість…

– Яка? – спитали всі з цікавістю.

– Король Мацюсь повинен назватися: король Мацюсь Перший Реформатор (том 1764, стор. 377).

– Що це означає?

– Це означає, що він король, який змінює закон. Коли король скаже: «Хочу видати закон такий чи такий», то я відповім: «Не можна, бо вже є інший закон». А коли король скаже: «Хочу ввести таку чи таку реформу», я відповім: «Чудово».

Всі згодились. Але найтрудніше було з Фелеком.

– Не може він бути фаворитом.

– Чому?

– Тому що цього не дозволяє етикет.

На засіданні не було церемоніймейстра, і міністри не могли докладно пояснити, що таке придворний етикет. Одне вони знали напевно, що королі можуть мати фаворитів тільки після смерті. Це не означає, що король Мацюсь, боронь боже, повинен умерти, проте документ на фаворитство має бути будь-якою ціною відібраний у Фелека.

– Так, цей документ незаконний, – підтвердив міністр юстиції. – Фелек може приходити до короля, може бути його щирим другом, але про це не треба писати, та ще й до того ж скріплювати печаткою.

– Ну, гаразд, – сказав Мацюсь, щоб випробувати міністрів, – а коли я не поступлюся й залишу вас і далі у в’язниці?

– Це вже зовсім інша справа, – посміхнувся міністр юстиції. – Король все може.

Здивувався Мацюсь, що через якусь дурницю, через якийсь папірець стільки людей згодні сидіти в холодній.

– Ваша королівська величність, – сказав міністр юстиції, – ви не ображайтеся – закон і це передбачає; є й про це згадка в 235 томі. Король може й за життя призначати фаворитів, але повинен називатися не реформатором…

– А як? – спитав Мацюсь стривожено, бо почав уже про дещо здогадуватися.

– Він повинен бути королем-тираном.

Мацюсь підхопився, тюремна варта насторожено піднесла шаблі. Запала тиша. Всі навіть зблідли від страху, чекаючи, що скаже король Мацюсь. Навіть тюремні мухи перестали дзижчати.

А Мацюсь голосно й виразно сказав:

– Від сьогодні я називаюся королем Мацюсем Реформатором. Панове, ви вільні.

Тюремний сторож виніс кайдани в комірчину, бо вони вже були непотрібні, тюремна варта сховала шаблі, а тюремний доглядач відімкнув важкі залізні ворота. Міністри весело потирали руки.

– Хвилинку, панове. Я мушу провести якусь реформу. Нехай завтра кожний учень одержить у школі фунт шоколаду.

– Надто багато, – зауважив міністр охорони здоров’я. – Щонайбільше – чверть фунта.

– Гаразд, хай буде чверть фунта.

– В усій державі п’ять мільйонів учнів, – сказав міністр освіти. – Якщо шоколад мають одержати шибеники й ледарі…

– Всі, – скрикнув Мацюсь, – усі без винятку!

– Таку кількість шоколаду можуть виготовити наші фабрики лише за дев’ять днів.

– А поїзди можуть розвезти по всій країні за тиждень.

– Як бачите, ваша королівська величність, наказ може бути виконано лише за три тижні.

– Що ж, нічого не вдієш, – зітхнув Мацюсь, а сам подумав: «Як добре, що в мене досвідчені помічники. Без них я навіть не знав би, скільки треба шоколаду, без них не знав би, хто повинен його виготовити. Не спало б мені на думку, що треба розвозити його по всій країні». Та вголос Мацюсь цього не сказав. Навіть прикинувся, що трохи незадоволений, і додав: – Отже, прошу, щоб завтра було оголошено про це в газетах.

– Вибачте, будь ласка, – сказав міністр юстиції. – Все це дуже добре, проте це не реформа. Це лише королівський дар учням. Коли б король Мацюсь видав закон, за яким кожний учень щодня одержуватиме від держави шоколад, тоді інша справа. Це був би вже закон. А так – це почастунок, подарунок, сюрприз.

– Ну, хай буде почастунок, – згодився Мацюсь, бо вже стомився і боявся, що міністри ще довго базікатимуть. – Нараду закінчено. До побачення, панове.

Мацюсь поїхав у королівському автомобілі до свого палацу, швидко вбіг у сад і свиснув Фелекові.

– Бачиш, Фелеку, тепер я вже справжній король. Уже все добре… гаразд.

– Вашій королівській величності. Зате мені – не дуже.

– Чому? – спитав здивований Мацюсь.

– Батько так мене відлупцював за той папірець, що мені джмелі перед очима літали.

– Відлупцював тебе, кажеш? – здивувався Мацюсь.

– Еге ж. «Право короля, – каже, – давати тобі милості, а моє батьківське право, волоцюго, ребра тобі перелічити. В палаці ти королівський, а дома ти батьківський. А батьківська рука вірніша від королівської ласки».

Мацюсь став обережний. Він уже знав, що нічого не слід робити поспіхом. У житті, як на війні: «Коли хочеш перемогти – добре підготуйся до нападу». Поспішив з тим папірцем і наробив дурниць. Собі завдав клопоту, і Фелекові перепало на горіхи. А тепер сором для його королівської честі. Справді, він – король і дає документ, а якийсь там взводний б’є сина за цей королівський документ.

– Слухай, Фелеку, ми трохи поспішили. Пам’ятаєш: я хотів зачекати. Я мушу пояснити тобі дещо.

І Мацюсь розказав, як у нього вийшло з шоколадом.

– Королі не можуть робити все, що їм заманеться.

– Воно то так, ваша королівська величність…

– Слухай, Фелеку, називай мене на ім’я. Адже ми разом воювали, завдяки тобі я вирвався з полону.

Порадившись, вони вирішили, що віч-на-віч називатимуть один одного так, як їх кликали на фронті.

– Гаразд, Валигоро.

– Гаразд, Вирвидубе.

Тепер уже легше було Мацюсеві забрати у Фелека той злощасний документ.

– Я дам тобі за цей папір ковзани, дві битки, альбом з марками, збільшувальне скло й магніт.

– А старий знову мене відлупцює.

– Справді, мій Фелеку, будь терплячим, сам бачиш, що королі не все можуть отак відразу. Королі мусять прислухатися до закону.

– А що це таке?

– Я сам ще добре не знаю. Це якісь книжки чи щось таке…

– Еге ж, – зітхнув Фелек, – коли ти весь час на засіданнях, то потроху вчишся всьому, а я що…

– Не турбуйся, мій любий Фелеку, побачиш, усе буде гаразд. Якщо я можу роздати п’яти мільйонам дітей шоколад, то й для тебе зможу зробити чимало хорошого. Тільки це має бути згідно з законом. Ти зовсім не знаєш, як я довго тепер не можу заснути звечора. Лежу, лежу і все думаю. І мучусь, як його так зробити, щоб усім було добре.

– Я не розумію, – сказав Фелек, – навіщо ти думаєш про всіх? Я б наказав зробити собі в парку гойдалки, карусель з музикою…

– Бачиш, Фелеку, ти не король, тому цього і не розумієш. Гаразд, хай буде карусель, але не одна. Я на найближчій нараді скажу, щоб в усіх школах влаштували гойдалки й каруселі з музикою.

– І кеглі, і тир.

– Ну от, бачиш…