Читать книгу Німа - Юлія Гук - Страница 20

День відвідин.

Вона зобов’язана навідувати батьків. Не те, щоб їй хотілося, але батьки воліють бачити свою дитину хоч інколи. Для неї ж це гарний привід вийти на вулицю.

До речі, Тасіта любить розмовляти з мамою. Розумною, мудрою, нереалізованою жінкою, яка навчила її крутити чоловіками, привила любов до літератури, художнього мистецтва. Мама вірить у свою Тасіту, навіть коли та повертається додому напідпитку.

Батько й мати виховували її по-різному. Тато ставився до неї майже як до хлопчика. Він ніколи не зважав на сльози. Не дозволяв їй жалітися, скімлити й виказувати емоції. Окрім цього, у його поняття ідеальної дочки входила психічна нормальність, якої дівчині катастрофічно не вистачало. Розлади почалися ще в тринадцять років. Депресії й агресія завдали чимало клопоту в школі й у стосунках з батьками.

У школі вона була аутсайдером. Її гнобили, над нею знущалися. Чи варто казати, що в неї геть не було друзів. Вона перетворилася на скаженого загнаного звіра. Постійні бійки, рани на руках, обличчі, відстороненість, недовіра – такою була ця маленька злостива тварючка. У Тасі вже тоді не було страху. Вона протистояла. Вона ніколи не мовчала. Домагалася правди.

– Що в тебе з обличчям? – Мати стурбовано бралася за підборіддя піддослідної.

– Не помітила дерево, – похмуро сахалась дівчина.

І так – аж до завершення школи. Численні переломи, рубці, збиті руки – сліди колишнього життя. Тасіта ненавиділа свою школу. Кажуть, так не буває. Дівчат не б’ють. Овва! Діти бувають вельми жорстокі.

У той період свого життя дівчина не виходила на вулицю. Але й з батьками не розмовляла. Помітивши, що вони не чіпають її, коли читає чи малює, вона весь час намагалася проводити з книжкою чи біля мольберта. І жодних сліз чи скарг. Так навчив батько. Так виросла прірва між нею та ріднею.

Потрапивши в університет, вона знайшла друзів, близьких по духу людей і трохи відтанула. Але хлопчисько в ній нікуди не подівся. Я думаю, саме в цьому криється її подвійна орієнтація. Мала риси непритаманні жінкам. Тася щиро любила битися, мала сильні руки й хоробре серце. Її загадкова замкнутість приваблювала до неї інших дівчат.

Батько швидко помітив, що дочка взагалі не носить спідниць, вбирається в одні й ті ж джинси протягом трьох років і байдуже ставиться до шмаття. Його це несподівано схвилювало, він став наполягати на зміні іміджу. Але було пізно: піддослідна вже виросла.

Та й чого він хотів? Виховував сильний чоловічий характер і плекав мрії, що вона стане жіночною домогосподаркою? Тепер він хотів бачити її за плитою і з віником. І, звісно, сподівався, що вона вийде заміж і народить йому онуків.

Замість цього Тасіта почала пити й курити. Пробила вуха, зробила татуювання місяця на лопатці і втратила цноту. Її чоловіки лякали батька до втрати свідомості. Перед його очима пройшла різномаста черга брудних тіл у пошматованому одязі й зі статусом безробітних. Мужчини, яких обирала Тасіта, поводилися неадекватно, від них тхнуло дешевим вином і «Прилуками».

Та все ж він змирився з поведінкою дочки. Коли вона була геть п’яна або коли доводилося забирати її з відділка міліції, приводив Тасіту до тями парою ляпасів. Звісно, продовжував бурчати щодо зовнішнього вигляду, але в цілому заспокоювався. Тасіта дуже любила його.

Спочатку вона намагалася вберегти батьків від страшних подробиць особистого життя, але брехня не пасувала їй так само, як і роль хорошої дівчинки. Тому вона просто задавила їх фактами, поставивши на звикання.

Істерики, крики, зриви, лекції, материнські сльози… Через рік це переросло в легке невдоволення. Вони почали довіряти доньці, тому що вона казала правду. Вона не прикрашала й не приховувала свою сутність, і батьки любили її за це.

Якщо батько тиснув дисципліною, суворістю, то мати намагалася достукатися до неї в духовному та моральному плані. Вона прагнула побудувати стосунки з дочкою на взаєморозумінні та довірі. І досягла в цьому успіхів. Тасіта все розповідала їй. Навіть про своїх сексуальних партнерів і подвійну орієнтацію.

Мати пробачала й вірила. Вона підтримувала піддослідну в усьому, що стосувалося мистецтва. І боялася тільки одного, щоб та не зірвалася. Щоб говорила. Розповідала. І більше ніколи не поверталася в той страшний зацькований стан, який мала в тринадцять.

Отже, Тасіта пройшла розвиток від жаги дружити, через відлюдькуватість, а потім комунікабельність, до цілковитої відсутності бажання спілкуватися.

У неї справді відпала потреба мати когось поряд, але й відлюдькуватою вона не була. Просто Тасіта здолала ще одну умовність.

– Як тобі робота? – Мати турботливо викладала ряд гречаників на тарілці для дочки.

– Кумедна, – осміхнулась піддослідна. – Багато цікавих людей можна побачити. Головне не заглиблюватися в їхні проблеми. Не давати їм розповідати про те, що їх привело. Не співпереживати. Звісно, я роблю все, що в моїх силах. Але, коли не виходить, вони дивляться такими очима, ніби це я в усьому винна.

Мати стурбовано глянула на неї. Про це слід було подумати раніше. Чи підходить така робота для людини з нестабільною психікою та вразливим серцем?

Тасіта не мала вигляду людини, яка сильно страждає. Вона з насолодою набила повний рот млинцями з гречки й заплющила очі. Вона виглядала цілком задоволеною своїм життям. Примарна хвилинна радість.

Уже ввечері я могла переконатися в правдивості своїх суджень. Піддослідна налила бокал вина й забилася в куток, пихкаючи димом у пітьму. Удома можна не ховати своїх монстрів.