Читать книгу Німа - Юлія Гук - Страница 8

Робота. Червоні очі від недосипу. Легке похмілля та безкінечна втома. Знемога не від роботи. А від звичного відчаю.

Люди… Потік людей, яким не здатна допомогти. Тому що є правила. Приходили люди по-справжньому талановиті, але вона мусила їм відмовляти. Тому що співпраця з ними не обіцяла прибуток. Усе нестандартне, невідоме та безнадійне відходило на другий план. Керівництво відсіювало таких людей. Це не їхня специфіка.

Тасіту обступили думки. Їй, як завжди, хотілося порушити правила. До того ж вона була абсолютно готова до цього. Але ж спершу треба заслужити довіру «кріпосника». Розпочавши бунт одразу, вона просто втратить роботу і це не матиме жодних результатів. Передусім потрібно заслужити довіру начальства. Для цього слід зараз відмовляти. Без співчуття. Без розуміння. Без відчуття. Без душі.

Вона заведе окрему картотеку – для себе. Туди вона вноситиме людей, які, на її думку, мають талант. Які спроможні перевернути світ. Творців. Вона відчувала свою немічність, свою нездатність творити, тому прагнула, щоб у когось, хто справді працює над собою, щось вийшло. Щоб вони досягли того, від чого вона відмовилася. Тасіта часто думала, що могла б бути на їхньому місці. Та ні (відмахувалася від мрії). Не могла. І не тому, що зараз вона нічого для цього не робить. А тому, що вона по-справжньому талановита. Вона прославилася б одразу, тільки-но виклала б свої роботи де-небудь. Одразу…

– Доброго дня… О! Ви з наших!

Піддослідна вперше за день уважно розглядає клієнта. Перед нею дівчинка років вісімнадцяти на вигляд. За спиною гітара… Волосся пофарбоване у фіолетовий, скроні чисто виголені. Пробита щока, з якої стирчить шпилька, говорить більше, ніж увесь інший пірсинг на обличчі. Приємні ямочки на щоках, сяючі блакитні очі. Одяг пошматований. Лише пальто цілісіньке.

– З кого це – з ваших? – Тася опустила очі долу. Щось болісно віддалося у грудях.

– Ви неформал! – ще ширше посміхнулася дівчина.

– Не розумію, про що ви, – різко відповіла піддослідна.

Я бачила, вона почала себе зневажати, бо вже знала, що відмовить цій дівчині.

– Шпильки. На комірці, – кумедно звела брови гостя, знімаючи з плечей гітару й умощуючись на стільці. – Це викриває вас…

Тасі на душі раптом розплилося літепло.

– Я забобонна?… – не то питаючи, не то стверджуючи відказала вона, ховаючи легку усмішку.

– А… розумію. Робота така.

– Забобонна, – твердо відповіла.

Дівчина стенула плечима.

– Я не знаю, чи маю вам зараз показувати, що вмію робити з голосом чи інструментом, але хочу знайти роботу, пов’язану зі співом і грою.

Тасіта підвелася й зробила вигляд, що шукає щось у картотеці. Вона знала її напам’ять. Вона пам’ятала, що там можна знайти тільки дурнуваті пропозиції, які ніколи не дадуть розвитку таланту. Гра в кафетеріях. Навчання гри на гітарі чи вокалу. Адреси індивідуальних фірм, які займаються музикантами (там потрібно внести чималу суму грошей). Адреси концертних зал, яким потрібно заплатити, щоб виступити. Адреси рекламних агенцій, що й за холодну воду не візьмуться заради виступу нерозкрученого артиста. Адреси псевдо-менеджерів, які здеруть купу грошей і взагалі нічого не зроблять.

Стоячи спиною до дівчини, вона сказала:

– Зіграй-но мені. Це, звісно, ні до чого. Та знатиму, на що ти здатна й шукатиму вакансію, відповідну до твого таланту.

Бездумно перебираючи картки зі знайомим непотрібом, вона уважно слухала.

У клієнтки був гарний голос, на кшталт Хелавіси з гурту «Мєльніца», а гра нагадувала щось архаїчне й не могла претендувати на популярність серед широкого загалу. Чарівний голос. Це був талант. Зі своїм індивідуальним стилем.

– Так… Я маю взяти з вас двісті гривень за декілька адрес. Але хіба вам це потрібно? – Тасіта обернулася до неї. – Давайте, ви залишите свої координати, а я зателефоную, якщо знайду для вас по-справжньому хорошу роботу.

Дівчина задумливо насупила лоба.

– Мені потрібна робота… Я не маю, де жити зараз…

– Я можу дати вам кілька адрес, але не думаю, що вони будуть варті вас, – холодно повторила Тася. Вона зневажала таку легковажність. Хоча… різні обставини бувають.

Піддослідна була впевнена, що зайву метушню слід відкидати. Що, якщо людина чогось по-справжньому бажає, вона спроможна обійтися без таких агентств.

– Розумію… А ви живете одна?

Питання захопило зненацька. Тасіта засумнівалася, відповідати чи ні. Дівчина їй сподобалася. До того ж у неї давно не було сексу. Мимоволі оцінила фігуру дівчини. Вона припала їй до смаку. Тасіта не любила занадто сухоребрих. Ані чоловіків, ані жінок. Вона вважала це банальним. Їй подобалися люди з якоюсь вадою у зовнішності. В одного з її колишніх була гусяча шкіра (що цікаво – завжди); в іншого – були геть гнилі зуби; ще в іншого – не було ноги, а котрийсь – був косооким. У її колишньої груди весь час були розбухлі. Не від холоду чи збудження, просто вони були такими. Ця ж була повненькою. Правда, звабливо повненькою. Але піддослідна відчувала: у неї мусить бути щось потворне на тілі.

– Це стосується роботи?

– Ні.

– Залишіть контакти. Я зателефоную.

Дівчина раптом якось по-особливому посміхнулася й простягнула руку на прощання.

– Я чекатиму.

Піддослідна задумливо провела клієнтку поглядом. Зазвичай повнота відштовхує, тим більше фізичні вади. Але ж це значною мірою данина стереотипам. Усе має свою привабливість і красу. У вадах часто-густо криється індивідуальність. Найбільше Тасі імпонувало те, що вади вчили людей любити себе такими, як вони є, цінувати свій стан. Усвідомлювати, у чому життя дає їм преференції. Такі речі кардинально змінювали світогляд. Той хлопець із гусячою шкірою любив холод; її дівчина вважала себе гарячою штучкою (саме через постійно набубнявілі груди). Хлопець із гнилими зубами міг дозволити собі вільно обирати будь-яку їжу. Той, який без ноги, цінував свої міцні руки. Косоокий уважав, що може бачити те, чого не бачать інші. А ця пампушка (судячи з її поведінки) вважала себе вкрай сексуальною, здатною привернути увагу навіть особи своєї статі.

Резюме Катрини Мазур лягло в особисту папку. З написом «Для себе».

Цей день допоміг Тасіті відчути, наскільки їй потрібен секс.

На мою думку, її агресія переважно виникала саме через відсутність сексуального вдоволення. Правда, гадаю, що зараз їй краще підійде чоловік, а не жінка. Сама ж піддослідна не бачить підстав відмовлятися від стосунків із слабкою статтю.

Сьогодні вона купила пиво. Лише один літр. У неї відносно не поганий настрій.

Удома розвернула всі незакінчені полотна до стіни.

– Ще не час…