Читать книгу Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі - Ерік Берн - Страница 13

Також можна класифікувати довгі серії транзакцій, що тривають протягом усього життя, аж до передбачення важливої соціальної поведінки людини і в короткотерміновій, і в довгостроковій перспективі. Такі ланцюжки операцій відбуваються навіть тоді, коли вони дають обмаль інстинктивного задоволення, адже більшість людей почуваються тривожно, стикаючись із періодами, що не структуровані в часі; через це, наприклад, вони вважають вечірки з коктейлями цікавішими, ніж перебування на самоті. Потреба у структуруванні часу ґрунтується на трьох потягах або прагненнях. Перший – це стимулювання або прагнення відчуттів. Аж ніяк не намагаючись уникнути ситуацій, що збуджують, як твердять деякі люди, більшість організмів, включно з людьми, шукають їх. Жага відчуттів є причиною того, чому на американських гірках заробляють гроші, а в’язні робитимуть що завгодно, аби уникнути одиночної камери. Другим потягом є прагнення визнання, пошук відчуттів особливого типу, які можуть бути забезпечені лиш іншою людиною або, в деяких випадках, іншими тваринами15. Ось чому мавпячим та людським немовлятам недосить молока; їм також потрібен звук, запах, тепло й дотик матері, інакше вони миршавіють, так само, як і дорослі, яким ніхто не каже «привіт». Третім є прагнення структури, саме тому групи зазвичай переростають в організації, а люди, що вміють структурувати час, є найбільш популярними й високооплачуваними членами будь-якого суспільства.

Цікавий приклад, що поєднує в собі і прагнення відчуттів, і прагнення структури, спостерігаємо в щурів, які виростають у стані сенсорної депривації, тобто цілковитій темряві або в постійно освітленій білій клітці без змін. Пізніше в житті цих тварин, коли їх поміщали до кліток з «нормальними щурами», було виявлено, що вони ставали розгубленими, йдучи по їжу, якщо та розміщувалася на шаховій дошці, а якщо вона лежала на простій поверхні, то не брали її. Щури, вирощені в звичайних умовах, брали їжу незалежно від того, на якій поверхні вона лежала. Це свідчило про те, що в знедолених щурів прагнення структури було важливішим за голод. Експериментатори дійшли висновку, що потреба в структурних подразниках (вони назвали це «перцептивним досвідом») може включати в себе біологічні процеси, так само основні, як і голод, і що наслідки ранньої сенсорної депривації можуть зберігатися протягом усього життя у формі сильного тяжіння до складних подразників16.

Існує чотири базові класифікації для короткотермінового структурування часу в людській соціальній поведінці, з двома граничними випадками. Отже, якщо в кімнаті перебувають двоє чи більше людей, вони мають до вибору шість можливих видів соціальної поведінки. З одного боку, граничним випадком є самозаглиблення, коли люди не спілкуються одне з одним відкрито. Це може відбуватися в таких різноманітних ситуаціях, як потяг у метрополітені або психіатрична група з аутичних шизофреніків. Поряд із самозаглибленням, під час якого кожна людина залишається зануреною у власні думки, найбезпечнішою формою соціальних дій є ритуали. Це сильно стилізований обмін думками, який може бути неформальним або ж формалізованим у цілком передбачувані церемонії. Транзакції, з яких складаються ритуали, передають мало інформації, вони є радше знаками взаємного визнання. Частини ритуалу називаються погладжуваннями, за аналогією з тим, як немовлята отримують визнання від своїх матерів. Ритуали програмуються ззовні традицією та соціальним звичаєм.

Наступна найбільш безпечна форма соціальної дії – діяльність, яку зазвичай називають роботою та в якій транзакції запрограмовані матеріалом, що з ним працює людина, незалежно від того, дерево це, бетон чи задачі з арифметики. Робочі транзакції зазвичай належать до типу «Дорослий-Дорослий» і орієнтовані на зовнішню реальність, тобто на предмет діяльності. Наступними за порядком є розваги, які не аж так стилізовані й передбачувані як ритуали, але мають певні повторювані риси і за своєю природою становлять багатоваріантні взаємодії, що мають завершений характер, як на вечірках з коктейлями, де люди не надто добре знають одне одного. Розваги великою мірою соціально запрограмовані тим, що люди розмовляють на прийнятні теми у прийнятний спосіб, але можуть допускатися й окремі індивідуальні нотки, що веде до наступної форми соціальної дії, яка називається іграми.

Ігри – це набори прихованих транзакцій, що є повторюваними за своєю природою і мають чітко визначену психологічну винагороду. Оскільки прихована транзакція означає, що хтось удає, ніби робить одне, тимчасом як насправді чинить інше, усі ігри передбачають обман. Утім, обман спрацьовує лише тоді, коли є дошкульне місце, за яке він може зачепитися, якась нагода або «трюк», що ним можна діткнути відповідача – наприклад, страх, жадоба, сентиментальність або дратівливість. Після того як «мішень» спіймано, гравець натискає якийсь перемикач, щоб отримати свою винагороду. Після перемикання настає момент спантеличення або збентеження, коли мішень намагається зрозуміти, що з нею сталося. Згодом, коли гра завершується, обидва гравці забирають свою винагороду. Винагорода, яка є взаємною, складається з відчуттів (необов’язково схожих), що їх гра викликає і в рушія, і у відповідача. Якщо набір транзакцій не має цих чотирьох рис – це не гра; тобто транзакція мусить бути прихованою, щоб існував обман, а за обманом має йти перемикання, збентеження й винагорода. Це можна представити ось такою формулою.

О+Т=В1→П→С→В2 (Формула Т)

О+Т означає, що обман спрацьовує за допомогою трюку, завдяки чому відповідач реагує (В1). Потім рушій натискає на перемикач (П), після чого настає момент спантеличення або збентеження (С), а тоді обидва гравці забирають свою винагороду (В2). Усе, що відповідає цій формулі, є грою, а все, що не відповідає, нею не є.

Наприклад, простий факт повторюваності або наполегливості не створює гри. Таким чином, якщо в психіатричній групі переляканий пацієнт щотижня просить психіатра підбадьорити його («Скажіть, що мені вже краще, лікарю»), а діставши бажане, каже «дякую», це не обов’язково є прихованою транзакцією. Пацієнт вільно заявляє про свою потребу й задовольняє її, не діставши жодних переваг від цієї ситуації, а лише даючи ґречну відповідь. Тому ці транзакції створюють не гру, але процес, а процеси, незалежно від того, як часто вони повторюються, треба відрізняти від ігор, так само як раціональні процедури треба відрізняти від ритуалів.

Утім, якщо інший пацієнт закликав психіатра підбадьорити його, а діставши бажане, використовує відповідь з метою пошити психіатра в дурні, це вже створює гру. Наприклад, пацієнтка запитала: «Гадаєте, я видужаю, лікарю?» І сентиментальний психіатр відповів: «Звичайно, видужаєте». Цієї миті пацієнтка продемонструвала прихований мотив і замість, як у прямій транзакції, сказати «дякую» натиснула перемикач і відповіла: «А що змушує вас думати, нібито ви все знаєте?» Ця відповідь спантеличила психіатра і на якусь мить вивела його з рівноваги, чого й домагалася пацієнтка. Потім гра закінчилася, пацієнтка відчула радість від того, що обдурила психіатра, а лікар – розчарування; такими й були їхні виграші.

Ця гра достоту відповідала формулі Т. Обманом було перше питання, а трюком – сентиментальність психіатра. Коли обман було реалізовано у вигляді трюку, лікар відреагував так, як очікувала пацієнтка. Потім вона натиснула перемикач, спричинивши спантеличення, і забрала свій виграш. Отже,

О+Т=В1→П→С→В2

Це простий приклад гри, що з боку пацієнта називається «Вдар його» або «Дзвінкий удар», а з боку психіатра – «Я лише намагаюся тобі допомогти». Виграш у розмовній мові можна назвати торговельним купоном. Про «гарні» почуття кажуть як про «золоті» купони, а прикрі називають «коричневими» або «синіми». У цьому випадку пацієнтка отримала фальшивий золотий купон за фальшивий тріумф або успіх, а психіатр – коричневий, що не є чимось незвичайним.

Кожна гра має гасло або девіз, за яким її можна розпізнати, наприклад, «Я лише намагаюся тобі допомогти». Це гасло у просторіччі називається «футболкою». Зазвичай назву гри беруть із її гасла.

За межами ігор лежить інший граничний випадок взаємодії між людьми, який називається близькістю. Обопільна близькість визначається як щирі, вільні від гри стосунки з вільним взаємним обміном без експлуатації одне одного. Близькість може бути однобічною, оскільки одна сторона може вільно давати, а інша – бути хитрою і корисливою.

Сексуальне життя пропонує приклади, що охоплюють увесь цей спектр соціальної поведінки. Очевидно, що ці приклади можуть відбуватись у формі відмови, бути частиною ритуальної церемонії, проявлятися лише в роботі, у вигляді розваг дощової днини, у грі взаємного використання або як акти справжньої близькості.