Читать книгу Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі - Ерік Берн - Страница 15

Долю будь-якої людської істоти визначено тим, що відбувається всередині її черепа, коли вона стикається з тим, що відбувається поза ним. Кожна людина проектує власне життя. Свобода дає їй владу втілювати свої проекти, а влада дозволяє втручатись у проекти інших людей. Навіть якщо результат визначають особи, яких вона ніколи не зустрічала, або бактерії, що їх вона ніколи не побачить, її останні слова і фрази на його чи її надгробку кричатимуть про його (її) зусилля. Якщо ж людині сильно не пощастило й вона вмирає у пилюці й тиші, то лише ті, хто знав її найкраще, сприймуть її гасло правильно, а всі, хто перебуває за межами приватних просторів дружби, шлюбу та медицини, зрозуміють її хибно. У більшості випадків людина проводить своє життя, обдурюючи світ і, зазвичай, себе саму. Пізніше ми дізнаємося більше про ці ілюзії.

Кожна людина ще в ранньому дитинстві вирішує, як житиме та вмиратиме, і цей план, який він чи вона має у своїй голові ціле життя, називається сценарієм. Її тривіальна поведінка може визначатися свідомо, але важливі рішення вже ухвалено: з ким вона укладе шлюб, скільки матиме дітей, у якому ліжку помре, і хто буде поруч із ним чи з нею тієї миті. Це може бути не те, чого їй хочеться, але це саме те, що відповідає її бажанням.

МАҐДА

Маґда була дуже відданою дружиною й матір’ю, але коли її наймолодший хлопчик тяжко захворів, вона з жахом усвідомила, що в її думках крутиться ідея, картина або, можливо, навіть бажання, щоб її найулюбленіший син помер. Це нагадало їй про час, коли її чоловік був за кордоном у війську і з нею коїлося те саме. Її переслідувало жахливе бажання, щоб його вбили. В обох випадках вона уявляла себе охопленою жахливим горем і скорботою. Це був би її хрест, і кожен захоплювався б тим, як вона його несла.

П. А що сталося б після цього?

В. Я ніколи не заходила аж так далеко. Я була б вільна, а потім змогла б робити, що захочу. Розпочати все спочатку.

Коли Маґда вчилася в початковій школі, то пережила багато сексуальних пригод зі своїми однокласниками, і відтоді її переслідувало почуття провини. Смерть її сина або чоловіка стала б карою чи спокутою за це і звільнила б її від материнського прокляття. Вона вже не почувалася б вигнанкою. Люди вигукували б: «Ну хіба ж вона не смілива!» і визнавали б її за повноправного члена людської раси.

Упродовж вагомішої частини свого життя вона прокручувала в голові цей розпланований трагічний фільм. Це був третій акт її життєвої драми або сценарію, написаного замолоду. Акт І: Сексуальна провина та збентеження. Акт ІІ: Материнське прокляття. Акт ІІІ: Спокута. Акт IV: Звільнення й нове життя. Проте в реальності вона жила дуже традиційно, згідно з повчаннями своїх батьків, і намагалася робити все, що їй по силі, щоб її близькі були здорові та щасливі. Це було протилежністю її сценарію – контрсценарієм – і, звичайно ж, не було настільки драматичним і захопливим.

Сценарій – це безперервний життєвий план, сформований у ранньому дитинстві під тиском батьків. Це психологічна сила, що підштовхує людину до своєї долі, незалежно від того, опирається вона цьому чи каже, що так відбувається з її власної волі.

Намір цієї книжки – не в тому, щоб зводити всю людську поведінку або ціле людське життя до якоїсь формули. Зовсім навпаки. Реальна людина як особистість спонтанно діє в раціональний та надійний спосіб, при цьому порядно поводячись щодо інших. А людина, яка чинить за формулою, – це вже нереальна особистість. Проте оскільки саме такі особи, схоже, становлять основну масу людства, необхідно спробувати щось про них дізнатися.

ДЕЛЛА

Делла була сусідкою Маґди, їй було майже тридцять, і вона вела таке саме домашнє життя. Одначе її чоловік, комівояжер, багато подорожував. Іноді, коли його не було вдома, Делла починала пити й опинялася далеко від домівки. Вона «вимикала» ці епізоди, і як це буває в таких випадках, розуміла, що сталося, лише тому, що, отямившись, опинялася в незнайомих місцях з номерами незнайомих чоловіків у гаманці. Це не лише шокувало, а й жахало її, позаяк означало, що одного дня вона може зруйнувати своє життя, підчепивши якогось нестриманого або злого чоловіка.

Сценарії плануються в дитинстві, тож якщо це сценарій, то його джерела слід шукати саме там. Мати Делли померла, коли вона була маленькою, і її батько весь час пропадав на роботі. З іншими дітьми в школі у Делли складалися не дуже добрі взаємини. Вона почувалася неповноцінною і вела самотнє життя. Та пізніше в дитинстві вона відкрила для себе спосіб стати популярною. Як і Маґда, вона пропонувала себе для участі в сексуальних іграх зграї маленьких хлопчаків. Вона ніколи не думала про зв’язок між цими шкільними днями на сіннику і своєю нинішньою поведінкою. Проте весь цей час вона мала в голові схему цієї життєвої драми. Акт І: Початок. Розваги та провина на сіннику. Акт ІІ: Кульмінаційний момент у сценарії. Розваги та провина у стані сп’яніння й неосудності. Акт ІІІ: Розплата. Викриття та руйнація. Вона втрачає все – чоловіка, дітей і суспільний статус. Акт IV: Остаточне звільнення. Самогубство. Потім усі жаліють і прощають її.

І Маґда, і Делла жили у своїх мирних контрсценаріях, відчуваючи, як насувається фатум. Цей сценарій – трагічна драма, що дала б їм звільнення і примирення. Відмінність полягала в тому, що Маґда терпляче чекала на якесь Боже втручання, яке мало б виконати її долю і принести їй порятунок; тимчасом як Делла, яку підштовхували імпульси внутрішнього демона, нетерпляче бігла назустріч долі – осуду, смерті та прощенню. Таким чином, від самого початку (з «сексуальної провинності») ці дві жінки різними засобами рухалися до різної мети.

Психіатр сидить у своєму кабінеті як мудра людина й отримує певну плату за те, щоб якось цьому всьому зарадити. І Маґда, і Делла будуть вільні, якщо хтось помре, але його завдання – знайти кращий спосіб звільнити їх. Він покидає свій кабінет, іде вулицею повз офіс фондового брокера, стоянку таксі й бар. Майже всі, кого він бачить, очікують Великого Вбивства. У продуктовій крамниці якась жінка кричить на доньку: «Та скільки ж я тобі казала не чіпати це своїми руками?» У цей час хтось захоплюється її маленьким хлопчиком: «Ну хіба ж він не милий!» Коли психіатр заходить до лікарні, якийсь параноїк каже: «Як мені вибратися звідси?» Депресивний тип запитує: «Заради чого я живу?», а шизофренік відповідає: «Жодних дієт, треба спробувати все. Я не такий тупий». Усе це вони казали вчора. Вони застрягли на місці, тимчасом як там, назовні, інші ще сподіваються. «Ми збільшимо йому дозу?» – запитує студент-медик. Доктор К’ю повертається до шизофреніка і дивиться йому в очі. «Збільшити тобі дозу?» – питає доктор К’ю. Хлопець на мить замислюється й відповідає: «Ні». Доктор К’ю простягає йому руку й каже: «Привіт». Шизофренік тисне йому руку й відповідає: «Привіт». Потім вони обидва повертаються до студента-медика і доктор К’ю каже: «Привіт». Студент-медик збентежений, але за п’ять років по тому, на з’їзді психіатрів, він підходить до доктора К’ю і каже: «Привіт, докторе К’ю. Привіт».

МЕРІ

– Колись я планую відкрити дитячий садок, чотири рази вийти заміж, заробити купу грошей на фондовій біржі і стати відомим хірургом, – сказала п’яна Мері.

Це не сценарій. По-перше, вона не успадкувала жодної з цих ідей від батьків. Вони ненавиділи дітей, не вірили в розлучення, вважали, що фондова біржа – занадто ризикована справа, а бути хірургом – дуже велика відповідальність. По-друге, її особистість не годилася на жодну з цих речей. Вона скуто поводилася з дітьми, була холодною з чоловіками, боялася біржі, а її руки тремтіли від випивки. По-третє, вона давно вирішила бути ріелтором протягом дня, п’яних вечорів та вихідних. По-четверте, жоден із цих проектів не вабив її. Це було радше висловлення того, що Мері не може зробити, ніж того, що могла б. І, по-п’яте, кожен, хто її чув, розумів, що вона ніколи не візьметься до жодної з цих справ.

Будь-який сценарій потребує: 1) батьківських настанов; 2) відповідного особистісного розвитку; 3) рішення, ухваленого в дитинстві; 4) справжньої прихильності до конкретного методу успіху або провалу і 5) переконливої позиції (або такої, що заслуговує на довіру, як кажуть тепер).

У цій книжці ми розглянемо те, що на сьогодні відомо про сценарний апарат і що можна зробити для того, щоб його змінити.