Читать книгу Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі - Ерік Берн - Страница 23

Деякі сценарії можна простежити під час клінічної бесіди аж до прабатьків, і якщо родина має задокументовану історію, як це часто трапляється з королями та їхніми придворними, такий сценарій може брати свій початок тисячу років тому. Поза сумнівом, сценарії почали існувати відтоді, як на землі з’явилися перші людиноподібні істоти41, і немає підстав підозрювати, що їхні сцени, акти та наслідки були іншими, ніж зараз. Життєві шляхи єгипетських фараонів, які є першими надійними біографіями, поза сумнівом, є типовими сценаріями. Історія Аменхотепа IV, який змінив своє ім’я на Ехнатон, є хорошим прикладом42. Завдяки своїй реформі він викликав і велич, і лють на своїх послідовників. Якщо можна знайти інформацію про далеких предків або прабатьків, це значно покращить аналіз сценарію, але у звичайній практиці він здебільшого починається з дідусів і бабусь.

Те, наскільки сильно можуть впливати дідусі й бабусі, живі чи покійні, на життя своїх онуків, є загальновідомим і навіть увійшло до прислів’їв. Для доброго сценарію – «Щоб зробити леді, почніть із бабусі», для поганого – «Від голоти до голоти – відстань у три покоління». Багато дітей у ранньому віці не тільки хочуть наслідувати своїх предків, а й хотіли б бути ними43. Це бажання може не лише мати потужний вплив на їхні життєві сценарії, а й спричинити серйозні непорозуміння у стосунках з батьками44. Зокрема, кажуть, що американські матері підтримують своїх батьків більшою мірою, ніж чоловіків, і заохочують синів бути схожими на дідуся, а не на тата45.

Найбільш продуктивне запитання, яке можна поставити щодо впливів предків: «Ким були ваші дідусь і бабуся?» Зазвичай на це питання дають чотири типи відповідей.

1. Гордість за предків. Переможець або «принц» відповідатиме буденно: «Мої предки були королями Ірландії» чи «Мій прапрадід був головним рабином Любліна». Очевидно, хто говорить, той має «дозвіл» іти стопами цих предків і стати видатною особистістю. Проте якщо ці слова сказано з урочистою або зарозумілою інтонацією, то ця людина, ймовірно, є невдахою чи «жабою» і використовує свій родовід задля того, щоб виправдати власне існування, бо сама вона не має «дозволу» на те, щоб у чомусь перевершити власних предків.

Якщо відповідь звучить так: «(Моя мама завжди мені казала) Мої предки були ірландськими королями, ги-ги!» або «(Моя мама завжди мені казала) Мій прапрадід був головним рабином, ги-ги!» – її зазвичай дають із позиції «не дуже добре»; то тому, хто говорить, дозволено наслідувати славетних предків, але лише їхні невдалі сторони. Ці відповіді можуть означати: «Я напився як ірландський король, і це робить мене схожим на нього, ги-ги!» або «Я бідний як головний рабин, і це робить мене схожим на нього, ги-ги!» У таких випадках програмування в дитинстві було таким-от: «Ти походиш від ірландських королів, а вони були великими п’яницями» чи «Ти походиш від головного рабина, а вони були дуже бідні». Це рівнозначно вказівці: «Будь, як твій славетний предок…» із чітким підтекстом від матері: «…тому пий багато, як твій батько» або «тож і не треба заробляти гроші, твій батько ж не заробляє».

У всіх цих випадках предок є сімейним евгемером46, героїчним взірцем з минулого, якого можна наслідувати, але не можна перевершити. І всі ці випадки є різними способами, в які люди дають собі раду з евгемерами.

2. Ідеалізація. Вона може бути романтичною чи парадоксальною.

Отже, переможець може сказати: «Моя бабуся була чудовою домогосподаркою» чи «Мій дід прожив до 98 років, не втратив жодного зуба й не мав ані одної сивої волосини». Це чітка вказівка на те, що той, хто говорить, хотів би йти романтичними слідами свого предка й будує на цьому власний сценарій. Невдаха проявлятиме парадоксальну ідеалізацію: «Моя бабуся була суворою, прагматичною жінкою, але в старості її охопив маразм». Це чіткий натяк, що вона, можливо, і запала в маразм, але була найрозумнішою жінкою у психіатричній лікарні; більше того, що це є і сценарієм пацієнтки – бути найрозумнішою жінкою у психіатричній лікарні. На жаль, цей план зустрічається так часто, що конкуренція у психлікарнях за право бути найрозумнішою жінкою в палаті може стати доволі напруженою, бурхливою і тривожною.

3. Суперництво. «Мій дід впливав на мою бабусю» або «Мій дід був слабаком, який дозволяв крутити ним кожному». Часто це «невротичні» реакції, що їх психоаналітики тлумачать як бажання дитини бути сильнішою за батьків. «Дідусь – єдиний, хто може суперечити моїй матері, тож я хочу бути, як він» або «Якби я був на місці батька мого батька, то не був би боягузом, я б йому показав». Клінічний випадок, описаний Карлом Абрагамом свідчить про сценарний характер таких соціальних настанов, коли хлопчик захоплено мріє про те, щоб стати принцом уявного королівства, яким править король, схожий на його батька. Паралельно в цих мріях існує і батько короля, який набагато могутніший за нього самого. Одного разу, коли мати покарала цього хлопчика, він сказав: «А тепер я одружуся з бабусею». Таким чином, його таємний (але не несвідомий) план ґрунтувався на казці, у якій він стає дужчим за батьків, ставши власним дідусем.

4. Особисті переживання. Це стосується справжніх транзакцій між дітьми та їхніми дідусем і бабусею, які мають потужний вплив на формування сценарію дитини. Бабуся може кудись відправити онука, щоб той став героєм47, або, з іншого боку, дідусь може спокусити онучку-школярку і перетворити її на Червону Шапочку.

Загалом, як свідчить міфологія та клінічний досвід, до дідуся й бабусі ставляться з благоговінням або жахом, так само, як до батьків ставляться з захопленням чи страхом. Ці примітивніші почуття благоговіння й жаху впливають на формування дитячої картини світу під час ранніх етапів створення сценарію48.