Читать книгу Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі - Ерік Берн - Страница 21

Будучи клінічним лікарем, психіатр або клінічний психолог цікавиться всім, що може впливати на поведінку пацієнта. У наступних розділах ми не намагатимемось обговорити всі чинники, що можуть впливати на життєвий шлях індивіда, а лише ті, про сильний вплив яких на життєвий план наразі відомо.

Та перш ніж почнемо розглядати, як сценарії обираються, посилюються і вводяться в дію, та вирізнимо їхні складники, нам слід зазначити, що ця ідея не є цілком новою. У класичній і модерній літературі є безліч алюзій на тему, що весь світ – театр і всі люди в ньому просто актори, але ці алюзії відрізняються від тривалого й кваліфікованого дослідження з цього питання. Такі дослідження проводили чимало психіатрів та їхні учні, але вони не змогли просунутися дуже далеко через те, що не мали у своєму розпорядженні потужних інструментів структурного аналізу (діаграмних зображень і класифікації транзакцій), ігрового аналізу (розкриття обману, трюку, перемикання й виграшу) і сценарного аналізу (сценарна матриця з мріями, «футболками», торговими купонами й іншими похідними елементами).

Загальна ідея про те, що людське життя розвивається за певними шаблонами, які можна виявити у міфах, легендах і казках, найбільш витончено розроблена у книжці Джозефа Кемпбелла, на яку ми вже посилалися31. Його психологічне мислення спирається головним чином на ідеї Юнга та Фройда. Найвідомішими ідеями Юнга у цьому плані є Архетипи (що стосуються магічних персонажів у сценарії) і Маска (стиль, у якому розігрується сценарій)32. Решту ідей Юнга нелегко зрозуміти або співвіднести з реальними людьми без специфічної підготовки, ба навіть у такому разі вони є предметом різних інтерпретацій. Загалом Юнг підтримує ідею щодо міфів та казок, і це є важливою частиною його впливу.

Фройд безпосередньо пов’язує безліч аспектів людського життя з єдиною драмою – міфом про Едіпа. Мовою психоаналізу це означає, що пацієнт виступає Едіпом – «персонажем», який демонструє «реакції». Едіп – це щось, що відбувається в голові пацієнта. У сценарному аналізі «Едіп» – безперервна драма, що відбувається просто зараз, розділена на сцени й акти, з експозицією, кульмінацією та фіналом. Важливо, щоб інші грали свої ролі і пацієнт бачив, що вони роблять. Він знає лише те, що говорити людям, сценарії яких підходять його власному або збігаються з ним. Якщо його сценарій закликає його ж убити короля й побратися з королевою, то йому доведеться знайти короля, чий сценарій закликає його до того, щоб бути вбитим, і королеву, чий сценарій закликає її бути досить тупою, щоб вийти за нього заміж. Деякі з послідовників Фройда, наприклад Ґловер, починають визнавати, що Едіп – це радше драма, ніж просто набір «реакцій», тимчасом як Ранк, головний попередник Кемпбелла, показав, що найважливіші міфи й казки походять з одного основного сюжету й що цей сюжет з’являється у сновидіннях і житті великої кількості людей по всьому світу.

Фройд каже про примус повторення та примус долі, але його послідовники не вивчали ці ідеї аж так глибоко, щоб застосовувати їх до всього життєвого шляху свого пацієнта. Найактивнішим психоаналітиком, який систематично досліджував життєвий цикл людини від народження до смерті, є Еріксон, і, природно, сила-силенна його висновків підтверджуються сценарним аналізом. Загалом можна сказати, що сценарний аналіз є фройдистським, але не належить до психоаналізу.

З-поміж усіх, хто передував сценарному аналізу, Альфред Адлер найближче підійшов до того, щоб висловлюватись як сценарний аналітик:

«Якщо я знаю мету людини, то в загальних рисах розумію, що станеться. Я здатен розташувати в належному порядку кожен з подальших її рухів… Мусимо пам’ятати, що людина під наглядом не знатиме, як повестися… якщо її не зорієнтують до певної мети… що визначає те, який рятівний круг їй треба кинути… психічне життя людини створене так, щоб вписуватися в п’ятий акт як персонаж, вигаданий блискучим драматургом… кожне психічне явище, здатне дати нам розуміння особи, можна зрозуміти і збагнути лише якщо розглядати його як підготовку до певної мети… спробу отримати заплановану фінальну винагороду й (таємний) життєвий план… цей життєвий план залишається в підсвідомості, тому пацієнт може вірити в невблаганну долю, а не у план, що готувався та продумувався впродовж тривалого часу, за який відповідає лише він сам…Така людина робить висновки і примиряється з життям, створюючи одне або кілька «якби»: «Якби умови були іншими…»

Єдині винятки до цих тверджень, що їх може навести сценарний аналітик, це: 1) життєвий план зазвичай не є несвідомим; 2) особа аж ніяк не єдина, хто за нього відповідає; 3) мету та спосіб її досягнення (справжні транзакції) можна передбачити точніше, ніж це заявляв Адлер33.

Нещодавно британський психіатр Р. Д. Лейнг описав у одній з радіопередач бачення життя, що є дивовижно подібним, навіть за своєю термінологією, до теорії, що обговорюється в цій книжці. Наприклад, він вживає слово «наказ» для суворого батьківського програмування34. Через те, що він поки що не опублікував ці ідеї, їх годі належним чином оцінити в нашому виданні.

Утім, набагато давнішими за ці всі теорії є сценарні аналітики зі Стародавньої Індії, які ґрунтували свої прогнози здебільшого на астрології. Як дуже вдало сказано у «Панчатантрі» (близько

200 р. до н. е.):

Нам треба внести лише невеличкі зміни, щоб узгодити це з новими даними: