Читать книгу Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі - Ерік Берн - Страница 40

Розв’язки, що трапляються у клінічній практиці, загалом можна звести до чотирьох альтернатив: бути самотнім, бути волоцюгою, збожеволіти чи померти. Найприємнішим способом досягти будь-якої з них є наркотична або алкогольна залежність. Дитина може витлумачити цей наказ, послуговуючись марсіанським або законним мисленням, що часто є її перевагою. В одному випадку, коли мати сказала дітям, що всі вони закінчать життя у психіатричній лікарні, вони й закінчили. Дівчатка – як пацієнтки, а хлопчики – як психіатри.

Насильство є розв’язкою особливого типу і трапляється в «павутинних сценаріях». Останні відрізняються від усіх інших, бо їхньою валютою є людська плоть, кров і кістки. Ймовірно, дитина, яка бачила, викликала травму чи кровопролиття або сама постраждала внаслідок такої ситуації, вже ніколи не стане такою, як була. Якщо батьки виганяють дитину в ранньому віці і їй доводиться дбати про себе самостійно, то цілком природно, що вона більше непокоїтиметься за гроші, й це часто стає головною валютою її сценарію та його розв’язкою. Якщо ж дитину лають і кажуть, щоб вона здохла, то сценарною валютою стають слова. Сценарну валюту слід відрізняти від теми сценарію. Головні теми життєвих сценаріїв є тими самими, що й у казках: любов, ненависть, вдячність і помста. Щоб зобразити будь-яку з цих тем, можна використати різну валюту.

Головним питанням для сценарного аналітика є: «У скільки способів батько чи мати може наказати дитині жити завжди або померти?» Це може бути сказано цілком буквально: «Многая літа!» у тості чи молитві або «Щоб ти здох!» у сварці. Важко зрозуміти чи визнати ту майже неймовірну владу, яку материні слова мають над дитиною (або слова дружини над чоловіком і навпаки). Зі свого досвіду можу сказати, що значна частина законних випадків шпиталізації відбувається невдовзі після того, як пацієнтові побажали померти і зробила це людина, яку він любить (або навіть ненавидить).

У багатьох випадках такими розв’язками керує дідусь чи бабуся – напряму або через батьків. Бабуся може врятувати пацієнта від смертельного наказу батька, запропонувавши натомість «довічне членство». Також вона може дати матері сценарій Медеї (чи «надсценарій»), що змусить її в той або цей спосіб довести дітей до смерті.

Це все закладається в Батька всередині маленького хлопчика чи дівчинки і, ймовірно, залишається там на все життя: сумирна мрія про вічне життя або різкий голос, що штовхає його чи її до смерті. Іноді в цьому смертельному наказі немає жодної ворожості, а лише безнадія або відчай. Та оскільки дитина всмоктує бажання матері від самого народження, зазвичай саме мати ухвалює за неї рішення. Пізніше батько може приєднуватися до неї або суперечити: додавати свою вагу до прокляття чи пом’якшувати його.

Пацієнти зазвичай пам’ятають свої реакції на батьківські вказівки щодо розв’язки у дитинстві; це було те, чого вони не промовляли вголос.

Мати: Ти точнісінько, як твій батько! (Який розлучився й живе сам).

Син: Добре. Батько розумник.

Батько: Ти закінчиш, як твоя тітка. (Сестра матері, що лежить у психлікарні чи наклала на себе руки.)

Донька: Як скажеш.

Мати: Щоб ти здохла.

Донька: Не хочу, але якщо ти так кажеш, то, мабуть, доведеться.

Батько: З твоїм характером ти колись когось уб’єш.

Син: Ну, якщо не тебе, то когось іншого.

Дитина дуже схильна прощати й ухвалює рішення дотримуватися вказівки лише після десятків або навіть сотень таких транзакцій. Одна дівчина з дуже проблемної родини, яка не мала жодної підтримки від батьків, дуже чітко описувала той день, коли вона прийняла своє остаточне рішення. Коли їй було тринадцять, брати затягли її у сарай і піддали різноманітним сексуальним фокусам, через які вона пройшла, щоб задовольнити їх. Закінчивши, вони почали насміхатися і глузувати з неї. Вони вирішили, що тепер їй або доведеться стати хвойдою, або збожеволіти. Вона дуже добре обміркувала це решту ночі, а на ранок вирішила збожеволіти, що зробила дуже вправно, і залишалася в цьому стані не один рік. Її пояснення було вельми простим: «Я не хотіла бути хвойдою».

Хоча сценарна розв’язка послана або присуджена батьками, вона не матиме впливу, доки її не прийме сама дитина. Її слова з цього приводу не зустрічатимуть звуками фанфар, як інавгураційну промову президента на Медісон-авеню, але вона вимовлятиме ті слова настільки чітко, наскільки наважиться, принаймні раз. «Коли я виросту, то буду, як мама» (= Вийду заміж і народжу дітей) або «Коли я стану великий, то робитиму те, що робив татко» (= Загину на війні). Пацієнта слід запитати: «Що ви вирішили зробити зі своїм життям, коли були маленьким(ою)?» Якщо він дасть традиційну відповідь («Я хотів бути пожежником»), то запитання слід уточнити: «Я маю на увазі, як ви вирішили завершити своє життя?» Оскільки рішення про розв’язку часто ухвалюється раніше, ніж дитина може це запам’ятати, вона, можливо, не зможе дати бажану відповідь, але про неї можна здогадатися з пригод людини в пізнішому віці.