Читать книгу Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі - Ерік Берн - Страница 35

На той момент, коли типовій людській істоті виповнилося шість років, вона вже залишила дитячий садок і її витрутили у більш суперницький світ першого класу. Тут їй доведеться самостійно налагоджувати стосунки з учителями й іншими хлопчиками та дівчатками. На щастя, під ту пору це вже не безпомічне дитя, виштовхнуте у світ, якого воно не створювало. З маленького передмістя свого будинку, він чи вона входить до великого міста галасливої школи з цілим набором соціальних реакцій, які дитина готова запропонувати людям навколо себе. Розум дитини вже виробив власні способи побудувати стосунки або принаймні вижити, і її життєвий план вже складено. Про це було добре відомо священикам та вчителям середньовіччя, які казали: «Віддайте мені дитину на виховання, поки їй не виповнилося шість років, а потім можете її забирати». Досвідчений вихователь дитсадка може навіть передбачити, яким буде результат і як складеться життя дитини: буде вона щасливою чи нещасливою, переможцем або невдахою.

Таким чином, комедія чи трагедія кожного людського життя полягає в тому, що його планує шибеник дошкільного віку, який має дуже обмежені знання про світ і його особливості, та серце його наповнене здебільшого тим, що поклали туди батьки. А проте саме ця диво-дитина визначає, що у довготерміновій перспективі станеться з королями та селянами, повіями й королевами. Вона ще не вміє відрізняти факти від ілюзій, і більшість щоденних подій сприймаються нею спотворено. Їй кажуть, що якщо займатися сексом до шлюбу, то її покарають, а якщо після, то ні. Вона вважає, буцімто сонце заходить, і лише через десять або сорок років виявляє, що втікає від сонця; та плутає свій живіт зі шлунком. Вона занадто молода, щоб ухвалювати рішення, які виходять за межі того, що вона хоче на вечерю, але саме вона є Імператором Життя, що вирішує, яким буде кінець кожної людини.

План, що його вона складає на вічне майбуття, прив’язаний до сімейних деталей. Деякі з найбільш важливих подробиць можна виявити дуже швидко – можливо, навіть під час першої бесіди, запитавши: «Що розповідали вам ваші батьки, коли ви були зовсім маленьким(ою)?», або «Що розповідали вам ваші батьки про життя, коли ви були маленьким(ою)?», або «Що казали ваші батьки, коли сердилися на вас?» Часто відповідь не звучатиме, як вказівка, але якщо трохи помислити по-марсіанському, її можна сформулювати в такому вигляді.

Приміром, багато навчальних гасел, про які згадувалося в розділі 5, насправді є батьківськими наказами. Наприклад, «Публічний виступ» є, по суті, наказом справити враження. Дитина швидко дізнається про це, помічаючи задоволення своєї матері, коли вона це робить, і розчарування, коли їй це не вдається. Так само «Іди глянь, який(а) він (вона) милий(а)» означає «Покажи нам гарну виставу!» «Поспішай» і «Будеш тут сидіти, доки не зробиш» є негативними наказами чи заборонами: «Не змушуй мене чекати!» «Хай не квапиться», навпаки, являє собою ліцензію на дозвіл. Дитина розуміє ці відмінності спочатку з реакцій батьків, а пізніше, коли вже має словниковий запас, – із їхніх справжніх слів.

Дитина народжується вільною, але швидко навчається іншого. Протягом перших двох років життя її програмує здебільшого мати. Ця установка формує первинний кістяк або зачаток її сценарію, «первинний протокол», що спочатку стосується того, ковтати чи бути проковтнутим, а потім, коли дитина вже має зуби, – рвати чи бути розірваним. Як казав Ґете, це означає бути молотом чи ковадлом, це найбільш примітивні версії переможців та невдах, як це видно з грецьких міфів і первісних ритуалів, де дітей поїдають, а кістки поета лежать розкидані по землі. Навіть у дитячих яслах уже видно, хто кого контролює – мати дитину чи навпаки. Раніше чи пізніше ця ситуація може змінитися, але в миті стресу й роздратування може бути чутно відлуння того, що було раніше. Та обмаль людей здатні пам’ятати щось із цього періоду, який у багатьох випадках є найважливішим, тому його доводиться реконструювати за допомогою батьків, родичів, няньок та педіатрів, припущень, зроблених на підставі снів і, можливо, сімейного альбому.

У період від двох до шести років ця підвалина твердішає, бо майже кожен пам’ятає кілька транзакцій, інцидентів або вражень із цієї фази розвитку сценарію, яка відбувається паралельно з розвитком Едіпового комплексу і є щільно з ним пов’язаною. Фактично після відлучення дитини від грудей і привчання її до горщика найбільш універсальними вказівками у світі та найтривалішими за впливом є ті, що пов’язані з сексуальністю й агресією. Організм і вид виживають за допомогою схем, що були побудовані шляхом природного відбору. Оскільки годування, секс і боротьба вимагають присутності іншої особи, вони є «соціальними» діями. Ці мотиви дають людині характер або якість: жадібність, маскулінність і фемінність, а також агресивність. Також є вбудованими схеми, що пом’якшують такі мотиви. Вони породжують протилежні тенденції: відмову, стриманість та обмеження. Ці якості дають людям змогу принаймні частину часу перебувати разом у достатньому спокої і влаштовувати відносно тиху конкуренцію замість абсолютного й безперервного бедламу грабіжництва, злягання та боротьби. І якимось незрозумілим чином до цієї системи соціалізації додається відокремлення, а схеми, що його контролюють, надають йому впорядкованості.

Батьківське програмування визначає, як і коли проявляються мотиви і яким чином накладаються обмеження. Для цього використовуються вже вбудовані схеми, які діють у певний спосіб, щоб дістати конкретні результати або виграші. Внаслідок цього програмування з’являються нові якості, що є компромісом між мотивами та контролем. Із жадібності й відмови постає терпіння; з чоловічності або жіночності та стриманості утворюються маскулінність і фемінність; боротьба та обмеження утворюють практичність, а безладність і впорядкованість породжують акуратність. Усіх цих якостей – терпіння, маскулінності й фемінності, практичності й акуратності – діти навчаються від батьків, і вони закладаються у пластичний період між 2 та 6 роками.

З фізіологічного погляду програмування – полегша, створення шляху меншого опору. Це означає, що певний стимул з великою мірою ймовірності викличе вже закладену реакцію. Феноменологічно батьківське програмування означає, що реакцію визначають батьківські вказівки, раніше записані звуковими доріжками, чиї голоси можна почути, уважно прислухаючись до того, що коїться в голові.