Читать книгу Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі - Ерік Берн - Страница 37

Марсіанське мислення дозволяє дитині з’ясувати, чого «насправді» хочуть батьки, тобто на що вони будуть позитивніше реагувати. Застосовуючи його на практиці, вона забезпечує собі виживання і висловлює свою любов до них. У такий спосіб вона створює Я-стан, відомий як Адаптована Дитина. Адаптована Дитина прагне й відчуває потребу діяти у прийнятний спосіб, уникаючи неадаптивної поведінки чи навіть неадаптивних почуттів, які дадуть їй менше, ніж найкращі реакції тих, хто її оточує. Тим часом її відверту або Природну Дитину слід тримати в покорі. Рівновага між цими двома формами поведінки підтримується Дорослим у дитині (ДДит на рисунку 7), що мусить поводитись як надзвичайно швидкий комп’ютер, аби вирішити, що є необхідним і дозволеним щохвилини у кожній ситуації. Цей Дорослий стає дуже вправним, з’ясовуючи, що люди хочуть або будуть терпіти чи, в гіршому випадку, що викличе в них найбільше хвилювання і гнів, або, можливо, почуття провини, безпорадності, страху чи обрáзи. Таким чином, цей Дорослий у дитині є проникливим і сприйнятливим дослідником людської природи, і тому його називають Професором. Насправді він знається на практичній психології та психіатрії краще за будь-якого дорослого професора, незважаючи на те, що після багатьох років навчання й досвіду дорослий професор може знати 33 відсотки того, що знав у віці 4 років.

Рисунок 6

Навчившись марсіанського мислення і маючи нормальну Адаптовану Дитину, Професор звертає свою увагу на законне мислення, щоб знайти для Природної Дитини більше способів проявити себе. Законне мислення починає розвиватись у пластичні роки, але найповнішого розвитку досягає в пізньому дитинстві, і за умови заохочення батьками може зберігатись у зрілості, породжуючи адвокатів. На професійному жаргоні законне мислення називається вивертами. Особливо поширене воно в особистій сексуальній етиці. Так, дівчина, якій батьки наказали не втрачати цноту, може вдаватися до взаємної мастурбації, до феляції або безлічі інших сексуальних дій, що дають їй нагоду дотримуватися букви батьківського закону, хоча вона, можливо, і розуміє, що «насправді» мали на увазі її батьки, звелівши не кохатися. Якщо ж батьки застерігали її від «сексу», то вона може мати статевий акт без оргазму. Цей класичний сексуальний виверт практикували повії Парижа на початку цього століття62. (Можливо, практикується й досі, наскільки мені відомо.) Коли вони приходили на сповідь, їхнє заняття виправдовували на тій підставі, що це була робота, за умови, що повії не відчували збудження. Лише якщо вони відчували від цього задоволення, це трактували як гріх63.

Батьки накладають заборону, яка, на їхню думку, має застрахувати їх від таких ситуацій, і при цьому не віддають належне спритності, якої вони самі зазвичай навчають своє потомство. Таким чином, хлопець, якому сказали: «Не тягайся з жінками», може сприйняти це як дозвіл волочитися з іншими хлопцями або, в певних випадках, з вівцями чи коровами, і, з погляду законного способу мислення, він у безпеці, бо не робить нічого, що йому забороняли старші. Дівчина, якій батьки сказали: «Не дозволяй хлопцям доторкатися до тебе», вирішила: це означає, що торкатися себе цілком нормально. Такий виверт дозволяв її Адаптованій Дитині відповідати побажанням матері, тимчасом як її Природна Дитина мала задоволення від мастурбації. Хлопець, якому таким чином сказали: «Не розважайся з дівчатами», сприйняв це як дозвіл розважатися з самим собою. Жодна з цих осіб насправді не ламала батьківської заборони. Через те що дитина сприймає такі обмеження як адвокат, шукаючи можливості їх обійти, у сценарному аналізі їх називають юридичним терміном «припис».

Деякі діти полюбляють догоджати батькам і не шукають можливостей для вивертів. Інші знаходять собі цікавіші справи. Але достоту як чимало людей присвячують свої сили питанню, в який спосіб переступити межі, не порушивши при цьому закону, так і багато дітей цікавляться тим, як бути неслухняними, але при цьому насправді не нехтувати батьківські вказівки. В обох випадках цієї спритності їх навчають та заохочують самі батьки, і вона є частиною батьківського програмування. У деяких ситуаціях вона може виникнути внаслідок формування антисценарію, завдяки чому дитині вдається змінити увесь намір сценарію, фактично не порушуючи жодного з початкових його напрямків.