Читать книгу Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі - Ерік Берн - Страница 33

Найпростішими позиціями і воднораз найскладнішими для взаємодії та найнебезпечнішими для суспільства є ті, що ґрунтуються на парі прикметників «добрий—поганий»: «чорний—білий», «багатий—бідний», «християнський—язичницький», «кмітливий—дурний», «єврейський—арійський», «чесний—нечесний». Кожну з цих пар можна класифікувати за чотирма способами, і будь-який з них може підкреслюватися в родині та встановлюватися на все життя завдяки навчанню у дитинстві. Отже, опозиція «багатий—бідний» ділиться на чотири варіанти, залежно від позицій батьків.

1. Я багатий = Добре, Ти бідний = Погано (Снобістський, зарозумілий)

2. Я багатий = Погано, Ти бідний = Добре (Бунтівний, романтичний) 3. Я бідний = Добре, Ти багатий = Погано (Обурений, революціонер)

4. Я бідний = Погано, Ти багатий = Добре (Снобістський, рабський) (У сім’ях, де гроші не є вирішальним стандартом, пара «багатий—бідний» не є протилежністю, і щойно викладений опис не застосовується.)

Що більше прикметників належить до кожного + та –, то складнішою та гнучкішою стає позиція, і для того щоб безпечно з нею взаємодіяти, треба більше інтелекту й проникливості. Набори прикметників можуть додаватися разом для акцентування чогось («не лише, а й також»), відніматись один від одного для пом’якшення («але, принаймні, він також»), оцінювати справедливість («але який є важливішим?») тощо. Таким чином, для декого з чорних Багатий Нечесний Білий може бути дуже лихим («– – –») порівняно з Багатим Нечесним Чорним («принаймні він чорний – – +»), або Багатим Чесним Білим («принаймні він чесний – + –») або з Бідним Нечесним Білим («принаймні, він бідний, як ми + – –»). Проте в деяких випадках Нечесний Білий може сприйматися гірше за всіх, якщо він бідний, а якщо він багатий, то до нього ставитимуться терпимо. Це трапляється через втручання іншої пари: «уникне покарання +» і «неминуче покарання –». У цьому випадку Бідний Нечесний Білий дістає – – –, тимчасом як Багатий Нечесний Білий + – –. В інших випадках може існувати умова, коли Багатий Білий (Фінансова Компанія) може бути добрим, якщо не починає хитрувати, а потім зсувається до поганого (+ + + → + + –).

Схоже, цей конкретний добір займенників – Я, Ти та Вони, + або –, визначає остаточну долю людини, зокрема кінець її сценарію, незалежно від того, які прикметники та твердження вона вживає для + або –. Таким чином, «Я+, Ти–, Вони–» (2б) майже завжди закінчуватиме своє життя на самоті – можливо, у скиті, в’язниці, психіатричній лікарні або морзі, незалежно від того, до чого він чи вона ставиться зарозуміло: до релігії, грошей, раси, статі тощо, а тимчасом людина з позицією «Я–, Ти+, Вони+» (3а) майже завжди закінчуватиме відчуттям нікчемності й, можливо, потягом до суїциду незалежно від того, які конкретні якості вона вважає за негідні. Отже, займенники визначають, яким буде закінчення сценарію, хто буде переможцем, а хто – невдахою. Твердження визначають тему сценарію, його життєвий стиль: релігія, гроші, раса, стать, але не мають жодного стосунку до його результату.

Слід визнати, що 6-річна дитина ще не здатна нічого з цього зрозуміти, принаймні, з того погляду, якою мірою це стосується її самої. «Мама каже, що мені не можна з тобою гратися, бо ти (брудний, грубий, поганий, католик, єврей, італієць, ірландець тощо)» – ця фраза є лише проявом позиції «Я+, Ти–». «Я гратимуся з тобою, але з ним ні, бо він обманює» – це позиція «Я+, Ти+, Він–», на яку вигнанець відповідає: «Я з вами, хлопці, не гратимуся, бо ви мамії», що дорівнює «Я+, Ти–, Він–». Це складно зрозуміти, попри те що більшість людей мають у своїй позиції знак «–», але саме це визначає ключовий принцип позицій: єдині речі, які беруться до уваги, – це займенники та знаки (+ чи –); твердження або прикметники вживають лише для того, щоб зручніше структурувати час. Твердження просто дають людям те, що вони кажуть після привітання, але не мають стосунку до того, що станеться, до того, як добре чи погано розгортатиметься їхнє життя або якою буде їхня остаточна винагорода.

Наприклад, багато людей не можуть уторопати, яким чином безліч ревних нацистів-поліцаїв у Східній Німеччині стали так само заповзятими комуністами, бо ці дві ідеології здаються прямо протилежними. Але все, що було протилежним, – то прикметники. Позиція нациста була «Я+ (нацист), Він – (зрадник)», отже, його треба вбити. Позиція комуніста була «Я+ (комуніст), Він – (зрадник)», отже, його треба вбити. В обох випадках позиція та сама, хоча твердження є протилежними: «Я+, Він–», отже, його треба вбити. Правило полягає в тому, що зміна тверджень, хоч би якою вона була радикальною, не переінакшує позицію або сценарій: в обох випадках ця особа закінчить як убивця, і саме це є для неї важливим, а не те, яких людей вона вбиває. З цієї причини для фанатика немає нічого легшого, ніж за належного керівництва перейти на інший бік.

Цей приклад також є наочною ілюстрацією того, що позиції важать у повсякденній соціальній взаємодії. Перша річ, яку люди відчувають в іншій особі, – це її позиція, і тут подібне здебільшого притягує подібне. Люди, які мають добру думку про себе і світ (+ +), зазвичай воліють бути з подібними до себе, ніж із людьми, що нарікатимуть. Люди, які почуваються вищими (+–), також полюбляють об’єднуватись у клуби та організації. І якщо страждання любить компанію, то люди, які почуваються меншовартісними (– +), також збиратимуться гуртом, зазвичай у поганеньких барах. Ті, хто почувається безнадійно (– –), збиратимуться в кав’ярнях чи на вулиці, щоб поглузувати з ситної їжі. У західних країнах одяг указує на позицію ще чіткіше, ніж становище в суспільстві. + + вдягається охайно, але не яскраво; + – любить уніформи, прикраси, коштовності й індивідуальний дизайн, що дає йому (їй) змогу хизуватися своєю вищістю; – + кепсько або недбало вдягнений, але не обов’язково по-нехлюйському, або може носити «неповноцінну» уніформу; водночас – – схильний вбиратись у стилі «та йдіть ви всі», що демонструє його чи її зневагу до одягу і всього, що він означає. Шизофренічний стиль одягу, що сполучає обшарпаність з елегантністю, незграбний одяг з таким, що обтискає фігуру, багряний із сірим, стоптані черевики з діамантовою каблучкою, потрапляє до цієї категорії.

Ми вже згадували про впертість, із якою люди чіпляються за свої позиції, коли змінюються обставини, – багата жінка, яка не стає бідною, втративши гроші, а залишається заможною людиною, що має фінансові труднощі; або ще пікантніший випадок – бідна дівчина, яка отримує купу грошей, але від того не стає багатшою. Ця стабільність позиції може проявлятись у повсякденному житті в такий спосіб, що викликає роздратування або спантеличує: «Я добра людина (попри те, що кою лихо)». Хто має цю позицію, той очікує, що до нього весь час ставитимуться як до доброї людини, і відчуває образу, спостерігши протилежне ставлення.

Це поширене джерело подружніх сварок. Тому Марті Коллінз наполягає на тому, що є гарним чоловіком, не зважаючи на те, що лупцює свою дружину щосуботи, коли напивається. І що вражає ще більше, його дружина Скотті підтримує його, висловлюючи славнозвісний протест: «Як можна ображатися на чоловіка, що надсилав тобі квіти на Різдво?» З іншого боку, Скотті твердо переконана: вона є абсолютно чесною людиною, попри те, що сама відверто бреше і краде гроші з чоловікового гаманця. І він підтримує її позицію впродовж тижня. Лише в суботу ввечері вона називає його ледарем, а він її – брехухою. Оскільки шлюб ґрунтується на двосторонній домовленості не помічати розбіжностей, кожна зі сторін обурюється, коли виникають порушення, і якщо загроза позиції «все гаразд» буде занадто великою, все закінчиться розлученням. Розлучення відбувається, коли: 1) хтось із подружжя вже не може терпіти те, що з нього чи з неї зривають маску, або 2) коли інший вже не може терпіти нахабної брехні, яка необхідна для того, щоб уникнути викриття.