Читать книгу Історія України. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 12

Назва «Херсонес» перекладається з давньогрецької мови як «півострів». У візантійську епоху місто називали Херсоном, а в Києвській Русі – Корсунем. Руїни Херсонеса розташовані на околиці сучасного Севастополя, на скелястому Гераклейському півострові між Карантинною та Піщаною бухтами. Наприкінці VI ст. до н.е. тут існувало невелике іонійське поселення. В 422–421 рр. до н.е. вихідці з дорійського полісу Гераклея Понтійська та з острова Делос почали будувати місто. Розквіт держави припадає на кінець IV – ІІІ ст. до н.е. Територія міста досягала 33 га (частина його нині зруйнована морем), а населення становило не менш як 15 тисяч жителів. Херсонес мав єдине регулярне планування. Ширина вулиць – близько 4–6,5 м. Біля головної поздовжньої вулиці були розташовані агора (торгова площа), теменос (храмова дільниця), споруди громадського й культового призначення. Місто було обнесено міцними захисними мурами, що збереглися до нашого часу на висоту близько 10 м. Археологами відкриті також залишки театру, житлових будинків, виноробень, гончарних печей, рибозасолювальних цистерн, лазень-терм, монетного двору, порту.

Некрополь («місто мертвих», цвинтар) Херсонеса розташовувався з усіх боків довколо міста. Основний тип поховальних споруд – прямокутні ями, зроблені в грунті або в скелі. В середині IV ст. до н.е. з’являються могили, обкладені черепицею, у ІІ ст до н. е. – кам’яні ящики й вирубані в скелі склепи з нішами-ліжанками. На відміну від земель Боспору, біля Херсонесу нема курганних поховань.

Досліджена сільськогосподарська хора (територія) Херсонесу. Херсонесіти на своїх ділянках-клерах вирощували головним чином виноград, фруктові дерева, овочі. На клерах улаштовувалися садиби, як правило, з одного великого подвір’я, оточеного критими житловими приміщеннями (для робітників), загонами для худоби, виноробнями. Від ІІІ ст. до н.е. в садибах починають будувати житлові вежі, де мешкав господар або наглядач.

Наприкінці IV ст. до н.е. херсонесіти підкорили Керкінітіду (в межі сучасної Євпаторії) і заснували нове місто – Калос Лімен («Прекрасна Гавань») на західному узбережжі Таврики.

Збереглася громадянська присяга херсонесітів, вирізьблена на кам’яній плиті:

«Клянуся Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами й богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією та укріпленими пунктами херсонеситів.

Я буду однодумним щодо порятунку і свободи держави та громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіди, Калос Лімена та інших укріплених пунктів і решти території, якою херсонесіти управляють чи управляли, нічого нікому не зраджу, ні елліну, ні варвару, але оберігатиму все це для херсонеського народу.

Я не звалюватиму демократичного ладу й не дозволю цього тому, хто зраджує і звалює, й не приховаю цього, але доведу до відома державних службових осіб.

Я буду ворогом тому, хто замишляє і зраджує чи відторгає Херсонес, або Керкінітіду, або Калос Лімен, або укріплені пункти й територію херсонеситів.

Я служитиму народові (демосу) й радітиму йому найкраще й найсправедливіше для держави і громадян.

Я оберігатиму састер (одну із святинь херсонеситів, можливо, святилище, оракул, або зведення ритуальних правил) і не розголошуватиму нічого з потаємного, що може зашкодити державі, ні елліну, ні варвару.

Я не даватиму і не прийматиму дарів, якщо це в подальшому зашкодить державі і громадянам.

Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будького з громадян, що не відпали, і не дозволю цього й не приховаю, але доведу до відома й на суді подам голос за законами.

Я не укладатиму змови ні проти херсонеської громади, ні проти будь-кого з громадян, хто не оголошений ворогом народу; якщо я вступив із кимось у змову або пов’язаний будь-якою клятвою чи закляттям, то мені, який порушив це, і тому, хто мені належить, хай буде найкраще, а тому, хто дотримується, – протилежне.

Якщо я довідаюсь про якусь змову, що існує або зароджується, я доведу про це до відома службових осіб.

Хліб, який звозиться з рівнини, я не буду ні продавати, ні вивозити з рівнини в будь-яке інше місце, а тільки в Херсонес…»

У 179 р. до н.е. Херсонес Таврійський уклав угоду з царем Понтійської держави Фарнаком І про дружбу. В середині ІІ ст. до н. е. держава херсонеситів опинилася в залежності від Скіфського царства. У боротьбі проти скіфів Херсонес звернувся по допомогу до Мітрідата VІ Євпатора. Під час походів понтійського полководця Діофанта в 110–108 рр. до н.е. Херсонес було звільнено від влади скіфів. Але держава херсонеситів потрапила під зверхність Понто-Боспорської держави, якої позбулася за допомогою Риму лише після загибелі царів Мітрідата V і Фарнака ІІ. У другій половині І ст. н.е. в місті було розміщено римський гарнізон, а міську гавань зайняла ескадра римського флоту. Неподалік від Херсонеса, в Хараксі, римляни побудували фортецю. Звідти вони здійснювали рейди в гори Таврики проти таврів. Таври зберігали родо-племінний лад. Вони мали звичай приносити в жертву своїй богині Діві мореходів, що зазнавали корабельних аварій під час штормів біля берегів гірської Таврики. Римляни поступово винищили цих «дикунів».

Руїни Херсонеса

У третій чверті ІІІ ст. н.е. з Херсонеса та його володінь були виведені римські війська, більша частина хори була втрачена, але херсонесити зберігали вірність Імперії.