Читать книгу Історія України. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 7

В кінці мідно-кам’яного віку відбулося перше Велике переселення народів, пов’язане з пересуваннями племен – носіїв ямної культури. Що штовхало людей на пошуки нових земель для поселення? Зміни в кліматі, зростання кількості населення, бажання отримати здобич, жага пригод та слави.

Серед вчених досі тривають дискусії щодо походження носіїв ямної культури. Є дослідники, які вважають, що племена «ямників» прийшли в Подунав’я зі степів Євразії. На думку інших, прабатьківщина «ямників» – землі по Дунаю. Деякі вчені (наприклад М. Гімбутас, Дж. Меллорі) пов’язують з племенами носіїв ямної культури розповсюдження індоєвропейських мов, тобто вважають «ямників» далекими предками індоєвропейських народів.

Мовознавці установили, що мови багатьох народів світу походять від спільних мов-предків (прамов) і їх можна об’єднати в мовні сім’ї. Сім’ї мов поділяються на групи. Споріднені мовні сім’ї вчені об’єднують в макросім’ї (великі сім’ї).

Індоєвропейська мовна сім’я поділяється на такі групи:

хето-лувійська, до якої належать нині мертві мови стародавніх жителів Малої Азії хетів, лувійців, палайців, лідійців, лікійців, карійців та ін.;

індоарійська група, до якої належать вже мертві ведійська мова (мова стародавніх аріїв), мови санскрит, палі, магадхі та ін., сучасні мови Індостану хінді, урду, біхарі, маратхі, раджастхані, гуджараті, непалі, сінгальська, циганська та деякі інші мови;

дардо-кафірська група мов, на яких розмовляють деякі етноси, що живуть в горах Гіндукуш та в Кашмірі;

іранська група, до якої належать вже мертві авестійська, мідійська, давньоперська, парфянська, середньоперська (пехлеві), скіфські, сарматська, аланська, бактрійська, согдійська, хорезмійська мови та сучасні перська (фарсі, а також фарсі-кабулі чи дарі), таджикська, осетинська, афганська (пашто чи пушту), курдська, белуджська, памірські та деякі інші мови;

тохарська група мов, на яких розмовляли ще у V–VIII ст. н.е. жителі оазисів Центральної Азії;

вірменська мова (давньовірменська мова – грабар, нововірменська мова – ашхарабар);

албанська мова;

стародавні мови Малої Азії, Балкан і Подунав’я фригійська, давньомакедонська, фракійська, мізійська, дакийська;

грецька група (давньогрецькі діалекти та койне – варіант давньогрецької мови, що став засобом міжнаціонального спілкування в Східному Середземномор’ї в періоди еллінізму і римського панування, середньогрецька мова візантійського періоду, форми новогрецької мови);

стародавні мови Італії (венетська; оскська, умбрська, фаліскська мови та ін.; латинська – мова стародавніх римлян);

романська група мов («Рим» латиною – «Рома»), що походять із народної латини, – французька, провансальська, італійська, іспанська, каталанська, португальська, ретороманська, румунська, молдавська та деякі інші;

іллірійська група (стародавні мови Заходу Балкан та Південного Сходу Італії);

кельтська група (стародавні галльська, бриттська, давньоірландська та деякі інші мови, сучасні ірландська, гельська-шотландська, валлійська, бретонська мови);

германська група, до якої належать стародавня готська, сучасні німецька, англійська, нідерландська, датська, шведська, норвезька, ісландська, фарерська та деякі інші мови;

балтійська група (стародавні пруська, ятвязька, голядська, сучасні литовська, латиська та деякі інші мови);

слов’янська група мов, яка поділяється на три підгрупи – південну (старослов’янська чи староболгарська, церковнослов’янська, болгарська, македонська, сербохорватська, словенська мови), західну (чеська, словацька, польська, серболужицька, мертва полабська мови), східна (давньоруська, українська, російська, білоруська мови).

Окрім індоєвропейської існують також інші мовні сім’ї[2].

Де була прабатьківщина індоєвропейців? Де й коли жили стародавні племена, які розмовляли діалектами індоєвропейської прамови?

Можливо, це степи Євразії епохи енеоліту та раннього бронзового віку. Можливо, це Балкани й Подунав’я (Південна та Центральна Європа) епохи неоліту й енеоліту (цієї гіпотези дотримується значна кількість дослідників). Тоді трипільців можна вважати частиною праіндоєвропейців. Деякі вчені (В. В. Іванов, Т. В. Гамкрелідзе) вважають, що прабатьківщиною носіїв праіндоєвропейських діалектів було Вірменське нагір’я та Північна Месопотамія в період неоліту й енеоліту.

Носії археологічних культур епохи бронзи, пам’ятки яких виявлені на території України, були вже індоєвропейцями. Серед культур Лісостепового Правобережжя, Волині та Прикарпаття найбільш відомими є культура шнурової кераміки, білогрудівська культура. Головними заняттями їх носіїв були скотарство й землеробство. В Степовому Причорномор’ї, Подніпров’ї, Лівобережжі, Приазов’ї та в Криму знайдені пам’ятки, залишені племенами катакомбної, зрубної, сабатинівської, білозерської, бондарихинської та деяких інших культур, носії яких займалися переважно скотарством. Вони дотримувалися звичаю споруджувати кургани над похованнями. Померлих ховали вже не в ямах, а в підземних камерах-катакомбах чи в дерев’яних зрубах (іноді в кам’яних скринях), над якими насипали штучні пагорби. Поряд з курганами іноді встановлювались мегаліти (в перекладі з грецької – «величезні камені»), подібно до Стоунхенджу в Англії. До мегалітів відносяться, наприклад, менгіри (вертикально встановлені окремі камені), кромлехи (кола з каменів навколо курганів). В курганах ховали представників знаті. Отже, слід зазначити, що саме в епоху бронзи формувалися класові суспільства.

В епоху пізнього енеоліту та бронзи в світі з’явилися найдавніші цивілізації та держави. Наприкінці IV – на початку ІІІ тисячоліття до н.е. на Півдні Месопотамії вже існували шумерські міста-держави, а єгипетські царства об’єдналися під владою фараонів. Пізніше Межиріччя Тигру та Євфрату об’єднувалося під владою царів Аккаду, Уру, Вавилону, Ашшуру (Ассирії), Персії (Ірану). В ІІІ тисячолітті до н.е. виникли цивілізації критян-мінойців в долині ріки Інду (цивілізація Хараппи і Мохенджо-Даро) та в долині ріки Хуанхе (Давньокитайська цивілізація). В ІІ тисячолітті до н.е. виникли цивілізації фінікійців (мореплавців, винахідників алфавітного письма, батьківщиною яких було східне узбережжя Середземного моря), хетів (Мала Азія), критян-мінойців. Найдавнішою європейською цивілізацією можна вважати давньогрецьку Мікенську цивілізацію, спадкоємицю Мінойської цивілізації Криту. Після мікенських греків-ахейців залишилися рештки фортець в Мікенах, Пілосі, Тірінфі, Афінах, Фівах та деяких інших місцях південної частини Балканського півострова, розкішні царські гробниці, глиняні таблиці з текстами, виконаними складовим письмом (лінійним письмом Б), міфи та сказання про подорожі і подвиги стародавніх героїв. Наприкінці ХІІІ ст. до н.е. ахейці перемогли Троянське царство (на Північному Заході півострова Мала Азія) та зруйнували місто Трою – Іліон. У Vm ст. до н.е. великий Гомер об’єднав сказання про героїв Троянської війни в поеми «Іліада» та «Одіссея». Після загибелі «міцностінної» Трої рештки троянців під проводом Енея переселилися в італійську область Лацій та змішалися з місцевими мешканцями латинами (їхні нащадки заснували Рим), а ахейці зазнали поразки в боротьбі зі своїми родичами дорійцями, які вже використовували залізну зброю. Мікенська цивілізація загинула. Після так званих «Темних століть» утворилася відома нам давньогрецька цивілізація з її аристократією («влада благородних»), олігархією («влада небагатьох») та демократією («влада народу»).

Залізну руду навчилися обробляти в першій половині ІІ тисячоліття до н.е. в Малій Азії. Щоб добути з руди залізо, необхідна велика температура. Але в природі залізна руда зустрічається частіше, ніж мідна чи олов’яна, а залізні знаряддя праці та зброя міцніші, ніж мідні чи бронзові. Були вдосконалені плавильні печі. Ковалі відкрили технологію обробки залізної руди. Потім ковальство поширилося в світі.

На початку І тисячоліття до н.е. залізні знаряддя праці та зброя розповсюджуються й на території України. Починається епоха заліза.