Читать книгу Сафарі на щастя - Светлана Талан - Страница 13

Лише кілька днів Марусина зустрічалася з Ростиком, а вже знало все село, дійшли чутки й до батьків дівчини.

– Марусино, це правда, що люди говорять? – запитала мати.

– Що саме? – схвильовано мовила дівчина.

Це були її перші серйозні стосунки, Марусина ще не звикла, тому знітилася, почервоніла і закліпала очима так, ніби скоїла крадіжку, а її спіймали за руку на гарячому.

– Ти зустрічаєшся із сусідом?

– Та… ніби так, – стенула плечима.

– Нарешті він у тобі помітив дівчину?

У маминому голосі дівчина вловила скептичну нотку, і їй стало неприємно.

– Просто ми стали дорослими, – відповіла Марусина.

– Чи не зарано, доню? Тобі ще навчатися й навчатися, – зауважила жінка.

– Хіба кохання завадить цьому?

– Кохання, кажеш? – промовила жінка задумливо й сіла поруч. – Про кохання можна говорити тоді, коли воно витримає випробування часом, стосунками. Доню, це лише закоханість, яку часто плутають із коханням. А закоханість, як показує практика, може минути.

– Але може перейти у справжнє кохання, – зауважила Марусина. Це була перша її серйозна розмова про стосунки закоханих, тож дівчина радо продовжила: – Я не вважаю, що в мене перша закоханість. Якось я читала, що вчені досліджували роботу мозку закоханих людей. Вони виявили, що в такому стані володарюють гормони, ендорфін і окситоцин, скептичні вчені навіть дали назву таким почуттям – хімія любові.

– То, може, і в тебе вони панують? – усміхнулась жінка. – Важко відрізнити закоханість від любові.

– Я вважаю, що в мене вже позаду час закоханості. Насправді, мені Ростик подобався все життя, скільки себе пам’ятаю, – сказала Марусина, довірливо схиливши голову матері на плече. – То була підліткова закоханість, коли я марила ним, страждала, а зараз… Мамо, зараз зовсім інше! Це таке довгоочікуване глибоке відчуття, яке закономірно прийшло на зміну закоханості. Ми розуміємо одне одного з пів слова, сприймаємо такими, як є насправді!

– І ти це зрозуміла одразу? Після кількох побачень?!

– Саме так, мамо! Порадій разом зі мною! Я така щаслива! – гаряче промовила дівчина.

– Я рада, Ростик справді гарний хлопець, але так хвилююся, щоб ти не обпеклася! – сказала жінка. – Кохання підносить до небес, але як щось піде не так, то падати вниз дуже боляче!

– У нас усе буде добре, я це відчуваю! – промовила радісно Марусина й обняла матір за плечі.

Ростик запропонував Марусині в суботу піти разом до клубу, і дівчина не тямилася від щастя. Усе, про що вона мріяла не один рік, почало втілюватися в життя. Вони йшли селом, тримаючись за руки, і Марусина вся світилася від щастя, не відчуваючи землі під ногами. У клубі всі погляди були прикуті до гарної пари: одні дівчата дивились із заздрістю, інші робили вигляд, що їм узагалі байдуже. Ростик не відходив від Марусини ні на крок. Він то обнімав її за плечі й ніжно пригортав до себе, щось шепочучи на вушко, то вів до танцю. Мрія дівчини потанцювати з Ростиком збулася, і вона довірливо прихиляла до нього голову. У перерві Ростик відлучився, і до Марусини підійшла Любаня.

– Ти маєш такий щасливий вигляд, – сказала сусідка, – вітаю! Рада за тебе!

– А я як радію! – весело промовила Марусина. – Я така щаслива, Любаню! Ти навіть не уявляєш!

– Не боїшся виставляти напоказ своє щастя? – тихо запитала подруга.

– Ні! Мені хочеться кричати на весь світ, що я кохана й кохаю!

– Не можна виставляти напоказ своє щастя, – промовила жінка, – воно любить тишу. Заздрісники можуть украсти його.

– Нехай заздрять, якщо самі не можуть стати щасливими! – сказала Марусина і, побачивши, що Ростик повернувся, перепросила й пішла хлопцю назустріч.