Читать книгу Сафарі на щастя - Светлана Талан - Страница 17

– Любаню, моя ти хороша! Він мені телефонує все рідше, – бідкалася Марусина подрузі. – Я без нього не просто жити – дихати не можу! З телефоном не розлучаюся ні на мить! Почую його голос – і ладна злетіти до небес! Невже він цього не відчуває?!

– Марусинко, Ростик тобі сказав, що багато працює? Напевно, у нього й справді мало вільного часу, а ти собі навигадуєш казна-що! – намагалася її втішити Любаня.

– Скільки разів пропонувала приїхати до нього в Київ, але завжди чую відмову. Може, у нього є вже інша дівчина?

Любані хотілося сказати правду, що все може бути, бо на таких красенів, як Ростик, дівчата ласі, але в очах подруги було стільки відчаю й водночас надії почути слова втіхи, що не змогла і сказала інше:

– Якби хтось у нього був, то навіщо б Ростик тобі телефонував? До того ж, Ірина Гнатівна знала б про це і тебе, як майбутню невістку, на чайок не запрошувала б. Згодна?

– Так, – зітхнула Марусина й запитала, чи не дзвонила їй Ореста.

– Хрещена Максимка пообіцяла нам до Різдва надіслати подаруночок з Данії! – похвалилася жінка. – Здається, вона там непогану роботу знайшла, та й житло є.

– А мені не телефонує! – з образою мовила Марусина. – Сестра називається!

– Ти ж знаєш, що дзвінки не безкоштовні, а мені зателефонувала, щоб сповістити про посилку. Чи ти ще й мене до Орести ревнуєш? – засміялася Любаня. – Слухай, що я нещодавно чула! – сказала вона, стишивши голос. – Наші сусіди так сварилися, так лаялися! Цілу ніч не замовкали!

– Ірина Гнатівна та Василь Петрович?! – здивувалася Марусина. – Мені здавалося, що вони непогано живуть.

– Хіба ти не чула, що люди про Феодала кажуть?

– Що має коханку? Мало що патякають, а ось Ірина Гнатівна мені завжди розповідає про їхнє кохання.

– Отож якраз через коханку Василя Петровича і зчинилася сварка, – повідомила Любаня. – Максимко тієї ночі вередував і не спав до середини ночі, тож я поклала його у візочок і вийшла у двір, де й чула всю їхню сварку. Жінка звинувачувала його, що він гультяй, а чоловік кричав, щоб менше збирала чутки.

– І правильно сказав. Якби це була правда, то мені б Ірина Гнатівна вже розповіла, – сказала на те Марусина і знову повернулася до розмови про коханого. – Ростик почав займатися з репетитором англійської мови, і я записалася на курси англійської. Не хочу відставати від нього, ми маємо бути на одному рівні, хоча часу вільного залишилося обмаль. До речі, мені запропонували взяти участь у студентському конкурсі краси, але я відмовилася.

– Чому?! – здивувалася Любаня. – Ти така красива!

– Бо не вважаю себе достатньо гарною, та й ноги у мене не від вух виросли, – пояснила дівчина.

– Ну, не сто вісімдесят «се-ме», але все одно ти ж не курдупель, – усміхнулася подруга. – Це я маленька й худенька!

– Мій зріст навіть до 170-ти не дотягує, то нащо я буду виходити на сцену й соромитися?

– А я б на твоєму місці спробувала! І Ростик пишався б такою нареченою!

– Він має сприймати мене такою, яка я є, – сказала Марусина і поцікавилася, чи не влаштувався її Толик на роботу.

– Та ще ні, але обов’язково знайде! Він мені пообіцяв більше не пиячити з почарківцями і наступного місця їхати в місто шукати роботу!

– Ти все ще йому віриш? – Марусина сумно посміхнулася.

– Якщо люди кохають, то мають повністю довіряти одне одному, – промовила Любаня вже не так весело.

Повною несподіванкою для Марусини став приїзд Ростика напередодні Нового року. Вона нічого не знала й випадково зустріла його в селі, коли приїхала на вихідні.

– Ростику! – кинулася до нього, зустрівши біля двору. Дівчина припала до тіла коханого, і серце від радощів та хвилювання ледь не вискочило з грудей. – Чому? Чому ти не попередив? Не зателефонував?

Хлопець узяв її долонями за обличчя. Повернув до себе, подивився в очі. Їй хотілося припасти вустами до його губ, відчути солодкий смак поцілунку, але він дивився в очі так, ніби хотів щось сповістити, і серце на мить завмерло.

– Хотів дізнатися, чи ти чекаєш мене, чи гуляєш з іншими, – промовив він, не відпускаючи її обличчя.

– Я?! Гуляю? Та вже всі хлопці з курсу обходять мене і не звертають уваги, бо знають, що в мене є ти, – промовила Марусина. – Кому потрібна дівчина, в якої дах зносить від іншого?

– Справді? – прозвучало якось дивно, ніби з насмішкою.

Марусина дивилася на Ростика і бачила у виразі його обличчя щось незнайоме, навіть чуже.

– Ти… Ти мене лякаєш, – стиха промовила вона.

– Усе добре, Марусино, – сказав він, послабивши руки. – Чекаю тебе ввечері. Вийдеш?

– Ти ще питаєш? – усміхнулась кутиками вуст. – О котрій годині?

– Я зателефоную, коли звільнюсь, – сказав він.

Не поцілував, не пригорнув – розвернувся й пішов, покинувши розгублену Марусину посеред дороги. Немов на ватних ногах посунула вона додому. Марина Олександрівна одразу помітила, що донька немов з хреста знята, спитала, що трапилось.

– Мамо, я вперше Ростика побачила таким, – промовила вона, розтягуючи слова. – Й досі не можу зрозуміти, чи то мій хлопець, чи хтось чужий.

– Що ти хотіла, доню? – стенула плечима Марина Олександрівна. – Ти – проста сільська дівчина, а він – пілот! Та за ним, напевно, черга зі стюардес вишукувалась! Треба шукати простого роботящого хлопця, як-от наша Віра!

– Мамо! Не підливай масла у вогонь! І так тяжко! – скрикнула Марусина і до вечора не виходила зі своєї кімнати.

Коли стемніло, Ростик зателефонував Марусині, і вони зустрілися. І знову все було, як і раніше: пристрасні поцілунки, слова про кохання і секс на лавці біля річки. Марусина заспокоїлася. Вона сиділа в Ростика на колінах, обіймала його за шию, вдихала такий знайомий запах волосся.

– Ти у відпустці? – запитала вона.

– Влітку збираюсь піти, якщо відпустять, – відповів.

– Хоча б цього літа зможемо кудись поїхати разом на відпочинок?

– Сподіваюсь, що так. Марусинко, я завтра вже їду, – сповістив він.

На дівчину мов відро холодної води вилили.

– Чому?! Чому так швидко?! – запитала вона.

– Робота, Марусинко, робота, – зітхнув коханий. – Ти не змерзла?

– Якщо б навіть я перетворилась у кригу, то все одно не зізналася б, – пожартувала дівчина.

– А я вже промерз, – сказав юнак. – Ходімо по домівках, поки застуду не підхопили.