Читать книгу Сафарі на щастя - Светлана Талан - Страница 2

П’ятирічна Марусина захворіла. Вчора гасала з друзями вулицею, каталася на санчатах з гірки. Напередодні насипало снігу і вдарив мороз, тож як усидіти вдома? Біля річки – велика гірка, на якій зібралися всі діти з вулиці, де живе Марусинка, ще й позбігалася дітвора із сусідніх вулиць. Як було весело! Усе б нічого, якби не Ростик, який живе поруч і на три роки старший за неї. Він допомагав тягти на гору санчата, а потім дівчинка сідала і хлопчик штовхав її в спину. Марусина верещала від захвату, коли летіла вниз так, що аж вітер у вухах свистів! Ростик зазвичай добре ставився до Марусини, хоча іноді називав її «мала», що дівчинку трохи ображало. Яка вона мала, коли наступного року піде до школи?! І саме він винен у тому, що Марусинка застудилася: хлопчик насипав снігу їй за комірець шубки. Сніг був холодний, і дівчинка верещала, а Ростик стояв і сміявся. Спина стала мокрою, але Марусинка не побігла додому, а продовжила спускатися з гірки. Коли почало смеркатися, діти розходилися по домівках, і дівчинка помітила, що загубила одну рукавичку.

– Мала, ходімо додому! – покликав її Ростик.

– Я загубила рукавичку! – нахнюпилося дівча. – Її мені зв’язала бабуся. Як я піду додому? Мама насварить.

– У кишенях шукала?

– Немає.

– Ходімо пошукаємо! – запропонував хлопчик.

Вони обійшли все навколо гірки, але рукавички не знайшли.

– А ти не зізнавайся матері, що загубила, – порадив Ростик.

– Я попрошу бабусю зв’язати мені ще одну, і мама не помітить! – придумала Марусина.

Повернувшись додому, дівчинка сама поклала на комин сушитися рукавичку, і мама й справді не помітила втрати. Зранку Марусинка мала йти до садочка, але в неї заболіло горло й почався кашель. Зазвичай батьки залишали доньку на Віру, старшу на п’ять років сестричку, але на зимові канікули дівчинку забрала до себе в місто родичка. Батьки мали їхати до району на семінар, тож їм довелося залишити доньку на сусідку, тітку Іру, попросивши нагодувати Марусину та викликати фельдшера, якщо температура не падатиме. Жінка нагодувала дитину тепленьким супчиком, напоїла чаєм на травах і вклала в ліжко.

– Полежи трохи, а я збігаю попораю господарство, – наказала їй сусідка.

– Ростик прийде до мене після школи? – поцікавилася Марусина.

– Ні, поки не одужаєш – не прийде! – відповіла тітка Іра.

На хлопчика Марусина довго сердитися не могла. Хоча той часто бешкетував і міг її образити, але найчастіше вони добре ладнали між собою. Дівчинка полежала в ліжку, погортала буквар. Вона вже перечитала той буквар кілька разів. Марусина взяла книжку з казками, але читати цього разу не хотілося. Дівчинка підвелася, взула капці, узяла свою ляльку Даринку.

– Даринко, на вулиці мороз, тож тобі потрібно перевдягнутися! – сказала вона ляльці й узялася її перевдягати.

На ляльчині ніжки Марусина натягнула колготки, які бабуся пошила зі старих шкарпеток, одягла на неї кофтинку, яку теж зв’язала бабуся.

– Не вистачає спіднички, – промовила дівчинка. – Потрібно її пошити, бо змерзнеш.

Марусинка дістала картонну коробку, де зберігала свої «скарби». Чого там тільки не було! І клаптики тканини, і намисто, і маленькі ножички, і навіть голка з нитками для шиття! Дівчинка перебрала все, але потрібної тканини для спіднички на ляльку не знайшлося. Вона пішла в кімнату батьків, відчинила шафу з одягом. Одразу помітила батькові штани.

«Які вони величезні! – подумало дівча. – Якщо відрізати клаптик знизу, тато й не помітить!»

Вирішивши, що батько, вдягнувши штани, не помітить відсутність невеличкого клаптика тканини, Марусинка швиденько принесла свої ножички, відрізала зовсім небагато тканини – лише щоб вистачило на спідничку Даринці, – зачинила шафу й узялася до шиття.

– Як справи, Марусинко? – запитала сусідка, зайшовши в кімнату.

– Добре, – відповіла дівчинка й похвалилася: – Ось, шию спідничку ляльці!

– Яка молодчинка! – похвалила тітка.

Жінка поміряла дитині температуру, запропонувала пообідати.

– Я зараз не хочу, пізніше поїм, – сказала їй Марусина. – Зараз маю дошити спідницю, бо Даринці холодно.

– Яка ж ти хороша дівчинка! – ще раз похвалила сусідка. – Як що задумала, то обов’язково зробиш!

Коли тітка Іра пішла, дівчинка дошила спідничку, приміряла на ляльку й залишилася задоволеною: обновка вийшла на славу! Марусинка залізла під ковдру, зігрілася і швидко заснула. Коли повернулися батьки, то похвалили доньку за те, що була чемною. Дівчинка вирішила презентувати свою роботу й принесла ляльку.

– Мамо, тату! Подивіться, яка гарна спідничка в Даринки! Я сама її зшила! – з гордістю промовила дівчинка.

– Яка ж ти в мене розумниця! – похвалила мама, готуючи вечерю. – А яка майстриня!

Лише батько промовчав. Чоловік узяв у руки ляльку, подивився, задумався, а потім мовив, що десь бачив таку тканину. Марусина швидко забрала Даринку і сказала, що піде в ліжко, бо болить горло.

– Зачекай, доню! – притримав її батько за ручку.

«Невже помітить?» – майнула в дівчинки думка.

Чоловік підійшов до шафи з одягом, і всі почули, як він заволав звідти:

– О, ні! Тільки не це!

– Що трапилося? – стривожено запитала його дружина.

Чоловік виніс свої штани й продемонстрував:

– Ось що!

Жінка не одразу помітила, що штани порізані. Лише дівчинка насупилася, надула губи й опустила голову.

– Що ти наробила, Маріє?! – у розпачі промовила мама. Марусина знала, що коли її так називають, то дуже сердяться. – Це ж татові штани з нового костюма!

– Я тільки маленький шматочок відрізала, – промимрила дівчинка. – Там досить штанів, щоб татові вистачило!

Мати не знала, чи плакати, чи сміятися. Вона сіла на стілець і промовила:

– Невже в тебе не було іншого клаптика тканини?!

– Мамо, ти не розумієш! Даринці було холодно, і я мала зшити їй одяг! Я ж не порізала татові штани, а лише взяла звідти невеличкий шматочок! Невже вам шкода? – промовила Марусина й розплакалася. – Ніколи не думала, що ви такі жадібні!

– Ти не розумієш, що зіпсувала дорогу річ? – запитала мати.

– Марино, штани вже не повернеш, – мовив батько, – а Марусинка кається. Плаче.

– Кається вона! Думати спочатку потрібно було! – сказала мати й відправила доньку в кімнату. – Будеш там сидіти три дні безвилазно! – наказала вона. – І не смій більше чіпати речі без дозволу!

Марусина лягла на ліжко, вкрилася з головою ковдрою й невтішно розплакалася. Їй хотілося про все розповісти Ростикові, але тітка Іра сказала, що він не прийде до неї. Дівчинка взяла ляльку, притиснула її до себе.

– Тобі не холодно, Даринко? – запитала вона, ретельно вкутуючи ляльку ковдрою.