Читать книгу Невідоме Розстріляне Відродження - Антология, Питер Хёг - Страница 64

Слізки дощу на листочках,

Крапельки суму весняного…

Десь на вустах у куточках

Стільки спокою незнаного…

Грім по ярах десь розбитий,

Хмари розбіглись ридаючи…

Будем як всесвіту діти,

Вільну грозу прославляючи!

Сонце проміннями скосить

Квіти тремтячі від іскорок…

Прийде й до нас наша осінь

І без громів і без блискавок…