Читать книгу Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти - Барбара Шер - Страница 12

Гадаю, ви особисто знайомі з кимось, хто веде захопливе, неординарне життя. Може, ваша подруга, сестра, чоловік або дружина викладає в Стамбулі чи пише роман у маленькій хижці в Скелястих горах, чи літає до Гамбурга укладати угоди з компанією «Мерседес-Бенц». Ви мрієте, як би класно було так жити, але знаєте, що з вами ніколи цього не станеться. Ви відмовилися від захопливих можливостей, які траплялися на вашому шляху, тому що хотіли стабільності. Ви абсолютно впевнені, що вам забракне мужності ризикувати. Ви тримаєтеся якомога ближче до берега, але не можете відірвати очей від обрію.

Багато людей тримаються якнайближче до берега й почуваються цілком комфортно, але ви не відчуваєте затишку та спокою. Ви шкодуєте й прагнете чогось. У глибині душі ви мрієте про пригоди. Ви чудово знаєте, що затрималися на своїй нинішній роботі надто довго. І знаєте, що всередині вас набагато більше здібностей, притаманних дослідникові, ніж ви коли-небудь використовували. Також ви знаєте, що інша людина давно б енергійно взялася до роботи, насолоджувалася б кожною миттю свого життя та мандрувала б до нових країн. Однак десь і колись ви навчилися триматися за те, що маєте зараз, і не прагнути більшого.

* * *

Пройдіть тест під назвою «Ви обережна людина?» Дозвольте мені поставити вам кілька особистих запитань, щоб переконатися, що ви обрали правильний розділ:

1. Ви завжди на стадії репетицій і приготувань? Тобто я маю на увазі, що ви закінчуєте якісь курси, оволодіваєте певними навичками, але ніколи не використовуєте їх у реальному житті?

2. Коли настає час вирушити в подорож або змінити дизайн вашої спальні, ви тривалий час готуєтеся, постійно вагаєтеся, телефонуєте друзям, щоб дізнатися їхню думку щодо кожної вашої дії?

3. Ви відчайдушно пручаєтеся, коли вас підштовхують чи кваплять трохи інтенсивніше, ніж вас влаштовує? Ви ігноруєте дедлайни, поки вони не наближаються до загрозливого терміну, і стаєте впертим та злим, якщо хтось намагається вас попередити? (Деякі люди зовсім не проти, коли їх кваплять. Деяким це не дуже подобається, але й не заганяє їх у глухий кут. А у вас саме такий випадок.)

4. Ви тримаєтеся за речі надто довго, навіть якщо вони погані чи шкідливі для вас (наприклад, невдалі стосунки або предмети одягу, побутова техніка або членство в якійсь організації, що вже вичерпало себе)?

5. Ви скаржитеся, що у вас немає часу робити те, чого ви справді хочете, хоча насправді витрачаєте купу часу, дивлячись телевізор або тиняючись по квартирі?

6. Чи спостерігаєте ви за життям інших, наче це видовищний вид спорту? Людей, які керуються принципом «певної справи», страшенно цікавить життя інших – і знаменитостей, і просто знайомих. Цей інтерес може бути зумовлений відчуттями, ніби їхнє життя не повноцінне. А може, вони в такий спосіб шукають підказок, як це виправити!

7. Ви часто думаєте про те, як змінити своє життя, але ніколи не йдете далі від своїх мрій?

Якщо ви відповіли «так» на три або більше запитань, ви напевно людина, яку можна віднести до категорії «Певна справа», і вам треба добряче подумати.

Тому що ви граєтеся з вогнем.

Безпека – набагато ризикованіша річ, ніж ви можете уявити.

Ви віддали свій голос за безпеку і, вочевидь, зробили це дуже давно. Більшість із нас уже до восьми років знає, як ми будемо грати: обережно, наражаючись на ризик або ж оберемо якийсь проміжний варіант. Деякі діти спочатку стрибають, потім дивляться. Інші дивляться, а потім стрибають. Ви ж дивилися й не стрибали. Для цього вибору були якісь причини – ми вже про них забули. Суть у тому, що, стаючи дорослими, ми продовжуємо грати за моделями, розробленими в дитинстві. Ми ніколи не зупиняємося, щоб їх переглянути. І ніколи не замислюємося, чи взагалі має сенс цей внутрішній сигнал тривоги. Наші звички починають жити своїм власним життям, і ми просто приймаємо як належне, що вони мають рацію.

Правда в тому, що багато з нас справді не знає, чому ми такі обережні. Якщо колись і була причина, вона давно зникла й забулася. А ми не помітили чогось значно важливішого: коли граєш надто обережно, ризикуєш найбільше.

Зовні, з фасаду, здається, ніби ви будуєте своє життя дуже доладно, цеглинка за цеглинкою, але насправді час летить і зникає, немов підхоплені вітром доларові купюри, викинуті з вікна. Час – це єдиний справжній скарб, який ми маємо, але половину його буде вичерпано до того моменту, поки ми це усвідомимо. Коли мова йде про час, діти почуваються, наче мільйонери. Старі люди багато знають про нього й відверто зізнаються вам, що найбільше шкодують у житті про ті речі, яких не зробили. Не треба бути дуже старим, щоб зрозуміти, про що вони говорять. Згадайте підлітковий вік і запитайте себе, про що ви шкодуєте найбільше. Про те, що зробили, чи про те, на що не зважилися? Шкодуєте про дискотеку, на котру пішли, навіть якщо були незграбним, невпевненим і почувалися ідіотом? Чи про танці, на які не пішли, щоб так не почуватися?

Що ж робити?

Жодний із нас не сприйматиме позитивно нагадування про те, які ми марнотратники часу. Бо що з цим тоді робити? У більшості випадків ми думаємо приблизно так: «Невже ви справді вважаєте, що я продам усе, що маю, куплю вітрильник і вирушу в навколосвітню подорож? По-перше, я навряд чи витримаю таке життя. По-друге, що буде, коли я повернуся з мандрівки і в мене не буде ані роботи, ані грошей? Мабуть, це моє прокляття – усвідомлювати те, над чим, здається, не замислюються справжні шукачі пригод: я завжди пам’ятаю, що настане ранок. Коли я повернуся зі своєї чудової, великої подорожі, мені доведеться почати все з нуля. Красно дякую, але це не для мене».

У мене для вас гарна новина. Ваша проблема «ризик або безпека» явно позірна. Коли ви робите вигляд, що вибір – це обов’язково протиставлення абсолютного ризику цілковитій безпеці, я називаю це штучною пасткою. Невже всі ці розмови про «ранок наступного дня», на ваш погляд, достатньо обґрунтовані? Не дуріть себе: міркування безпеки мають свою межу. Вони вас заспокоюють і не дають думати про те, що може спричиняти нервування й незручності. Але чи не краще вам трохи понервуватися, тому що ви так довго ховалися від свого життя?

Причина перша

Немає більшого марнотратства, ніж нехтування тим, чого ви так сильно прагнете

Ви – власник справжнього скарбу, який не використовуєте самі та яким ні з ким не ділитеся.

Усередині вас ховається істинний геній – оригінальний, допитливий та сповнений потенціалу. Цей геній відчайдушно прагне, аби ви відчинили браму і він міг вирватися на волю й ступити у світ обома ногами. Не використовуючи його енергії, ви відкладаєте своє життя на потім. Поки у вас є нездійснене заповітне бажання, яке чекає десь у купі інших справ, ви не віддаєтеся повністю роботі, сім’ї та навіть відпочинку. Ви просто тиняєтеся світом, живучи ніби впівсили.

Ви повинні йти за своїм бажанням. Щойно ви почнете реалізовувати власну мрію, ваше життя прокинеться і все навколо матиме сенс. Байдуже навіть, яким буде результат. Якщо ви хочете жити справжнім, цікавим життям, вам треба відновити рух у тому важливому напрямку, який ви втратили.

Що ж зупиняло вас раніше?

Відповідь може бути такою:

Причина друга

Ми всі неправильно розуміємо, що таке пригода

Пригода має бути чимось захопливим, новим і збудливим, а також обов’язково мати сенс. Якщо їй бракує перелічених складників, це вже не пригода. Більшість людей думає, що нам доведеться ризикувати життям або принаймні радикально його змінити, щоб усе це отримати. Ми вважаємо, що нам неминуче доведеться стрибати з парашутом, перетинати Тихий океан на плоту, кидати наші родини, домівку та роботу.

Адже насправді ми не знаємо, що таке пригода. Вважати, що це неодмінно якийсь екстремальний учинок, заради якого треба повністю жертвувати своїм способом життя, – значить створювати ілюзію, яка насправді допомагає нам залишатися на місці. Дозвольте проілюструвати цю тезу своїм власним прикладом.

Колись, багато років тому, я брала участь у читаннях поезії з «Антології Спун-рівер» – збірки віршів, які декламують від імені людей із вигаданої місцевості під назвою Спун-рівер. Усі ці персонажі вже давно померли. Один за одним вони виходять на сцену, щоб сказати про найважливіші речі у своєму житті. Я завжди з особливою увагою слухала вірш чоловіка, який розповідав про зображення, викарбуване на його нагробку. Це був корабель зі згорнутими вітрилами – він так ніколи й не покинув берега.

Для мене це була найсумніша поезія в усій збірці.

Одного вечора, повертаючись додому на метро після репетиції, я вирішила, що зміню своє життя та проживу його, максимально використавши всі можливості. Зрештою, спочатку я справді зважилася на ризик та пригоди. Я поїхала з дому й робила те, чого мені хотілося, – вступила до Берклі, потім жила в Нью-Йорку, подорожувала Штатами разом із друзями. Коли ж вийшла заміж, переконала чоловіка відмовитися від звичайного життя та поїхати зі мною на Аляску. Це було чудово. Я також не боялася ризикувати, коли мій шлюб зазнав краху. Коли стало зрозуміло, що виправити нічого не можна, взяла дітей за руки й пішла геть. Я була дуже впевненою.

Саме тоді все змінилося. Я залишилася без грошей, зате з величезним тягарем серйозної відповідальності на плечах. Моя впевненість зазнала тоді нищівної поразки. Я інакше оцінила привабливі аспекти безпеки й стабільності. Тому, коли я зайшла до будинку того вечора, замислившись про справді нове, сповнене пригод життя, і подивилася на двох дітей, що спали у своїх ліжечках, подумала: «Як саме я збираюся це зробити? Закинути їх собі на спину й вирушити до Африки?» Я працювала на двох роботах, відчайдушно намагаючись не втратити жодної з них. У мене не було ані часу, ані грошей сходити в кіно на фільм про Тарзана!

Тому я покинула ідею про пошук пригод і повернулася до своїх щоденних клопотів: заплатити за квартиру, випрати білизну та стежити за тим, щоб діти не випали з вікна. Я вирішила нічого більше не робити, усе добряче не обдумавши. Колись давно бармен у закладі мого тата сказав мені: «Барбаро, сміливості в тебе більше, ніж мізків». Що ж, 1967 року в мене були мізки. А от сміливість я втратила.

Хто може засудити мене за це? Якщо для того, щоб мати сповнене пригод життя, треба було звільнитися й повезти дітей до якоїсь екзотичної країни, про це не могло бути й мови. Думаю, це було досить розумне рішення з мого боку – якщо суть питання полягала саме в переїзді до екзотичної місцевості.

Але це не так.

Одну річ я розуміла правильно: справжня пригода могла б зробити моє життя захопливим. Мабуть, правильно було й те, що опинитися в Африці з двома маленькими дітьми та без копійки – навряд чи гарна перспектива. А от решта міркувань – моя суцільна помилка, якої, я впевнена, ви також припускаєтеся.

Африканське сафарі – не обов’язково велика пригода вашого життя. Принаймні точно не мого. Від справжньої пригоди вам перехоплює подих, серце б’ється частіше, а розум відкривається назустріч чомусь новому. Вона ніколи не буває однаковою для двох різних людей. Я ж намагалася будувати своє уявлення про насичене й повноцінне життя на мріях, що засновані на втечі від реальності.

Такі ескапістські[5] мрії відрізняються від справжніх.

Вони схожі на аварійні люки. Забезпечуючи короткий відпочинок від проблем суворої дійсності, вони, здається, справді нам потрібні. Інколи ми подумки втікаємо у світ таких мрій, коли їдемо на роботу або чуємо про життя багатих та знаменитих. Тоді ми уявляємо себе космонавтами, рок-зірками або моряками в бурхливому океані. Не думаю, що ми дуже серйозно сприймаємо такі мрії. По суті, вони не є нашими справжніми захопленнями, а являють собою лише скороминущий політ фантазії. Однак погляньмо на них уважніше, оскільки вони містять деяку важливу інформацію про ваше життя.

Вправа 1. Ваші ескапістські мрії

Що ви при цьому уявляєте? Що у вас мільйони доларів, що ви робите переможний удар, граючи в бейсбол на Янкі-стедіум,[6] або що за вами упадає найпрекрасніший чоловік на землі? Не стримуйте себе. Єдина умова – це мають бути саме фантазії, які аж ніяк не можна назвати реалістичними.

Джо: «Я бачу себе пілотом винищувача – надсучасного реактивного літака, який збиває справді небезпечного ворога».

Ґерт: «Мені просто цікаво спостерігати за життям багатих і знаменитих. Ні, мене вражають не їхні розкішні речі, а їхня впевненість та безтурботність. Вони насолоджуються життям і ні про що не турбуються».

Мо: «Я уявляю себе лісником і мисливцем. Щоправда, не знаю, ким напевно. Я не хочу вбивати жодних тварин. Я радше спостерігаю за їхніми звичками чи щось на кшталт цього. Живу в лісовій хижці на Алясці, багато читаю, а потім їду до місцевої заправки й ресторану біля траси – розмовляю там з усіма та п’ю каву».

Мей: «Знімаю фільм на Борнео, про людожерів!»

Келлі: «Просто подорожую бізнес-класом – сідаю на літак, зручно вмощуюся в кріслі, насолоджуюся келихом шампанського й лечу кудись далеко-далеко».

Сью: «Живу в монастирі, розташованому високо в горах, де все просто й спокійно. Так спокійно».

А що ви уявили?

У такій ескапістській мрії сховано ключ до того, що вам справді потрібно. Це ніби фотонегатив вашого життя. Чого б вам не бракувало в реальності, де б не була ця «біла пляма», вона проявиться у фантазії. Джо, пілотові винищувача, необхідні свобода та влада. Ґерт заздрить упевненості та безтурботності життя багатіїв. Мо потрібні схованка від світу, близькість до природи, а також йому бракує часу та друзів, із якими можна просто трохи побайдикувати й поспілкуватися. (Йому не обов’язково треба їхати на Аляску, якщо він цього не хоче.)

Нам слід уважно проаналізувати свої ескапістські мрії, бо вони підказують, що не так у нашому житті. А далі слід робити щось із тим, чого бракує. Адже якщо ви не використовуєте цю інформацію, аби щось виправити й покращити, ваші ескапістські мрії лише допомагають вам уникати життя. Використайте їх як дороговказ для наступного кроку, і в майбутньому ви не відчуватимете потреби в них так часто.

Ескапістські мрії такі грандіозні, що ви нізащо всерйоз не наважитеся зробити те, що в них уявляєте. Через це вони являють собою ще одне «безпечне» заняття, а у вашому житті зараз і так усе надто безпечно. Це не все. Такі мрії заважають вам відчути бажання звільнитися з ув’язнення вашого реального життя. Наче знеболювальне, вони здатні забезпечити хибне відчуття комфорту, коли ви у безвиході, перешкоджаючи вам щось змінити.

Нас очікують важливіші справи. Ми візьмемося за ваші справжні мрії.