Читать книгу Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти - Барбара Шер - Страница 4
Вступ
ОглавлениеМета цієї книги – допомогти вам знайти шлях до гарного життя. І я не маю тут на увазі басейни, розкішні будинки та приватні літаки, якщо тільки це справді не є вашим найбільшим бажанням. Але якщо ви обрали книгу під назвою «Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти», найімовірніше, ви прагнете чогось значно більшого, ніж басейн.
Ви хочете життя, яке будете любити.
Батько моєї подруги дав його влучне визначення: «Гарне життя – це коли ти прокидаєшся вранці й не можеш дочекатися, поки знову не почнеш усе спочатку».
Це сказано про вас? Чи ця ідея гарного життя звучить, мов недосяжний ідеал?
Якщо ви не належите до категорії людей, які щоранку схоплюються з ліжка в радісному очікуванні нового дня, я впевнена, що ви відчайдушно прагнете знайти мету, котра допомогла б вам почуватися, як батько моєї подруги. Ви палко мрієте про роботу, що сповнюватиме вас азартом та енергією. Ви жадаєте знайти місце, що принесе вам успіх та визнання. Альберт Швейцер[1] знайшов своє місце, те саме зробили Ґолда Меїр[2] і той сусідський хлопець, який день і ніч навчався грати на гітарі.
Вони знали, як жити. Вони вірили в те, що робили, усім своїм серцем. Вони були впевнені, що їхня робота важлива.
Підійшовши ближче до людей, які знайшли своє покликання й не бояться втілювати найзаповітніші бажання, ви побачите на їхніх обличчях особливу силу та енергію.
Життя надто коротке, щоб не мати такої цілеспрямованості.
На початку 1980-х два психологи з Гарвардського університету досліджували людей, які вважали себе щасливими. Що ж їх об’єднувало? Гроші? Успіх? Здоров’я? Любов?
Аж ніяк.
У них було лише дві спільні риси: вони напевне знали, чого хочуть, і відчували, що рухаються до бажаної мети.
Саме це робить життя гарним: коли воно має спрямування і ви рухаєтесь до того, що любите.
Підкреслюю: любите.
Я не маю на увазі те, у чому ви вправні. Мені справді байдуже, якими вміннями ви володієте. Коли я була самотньою матір’ю двох маленьких дітей, яка до того ж працювала, знаєте, які вміння я мала? Я могла прибирати в будинку, наче одержима, на ходу стрибати в автобус, тримаючи в руках білизну, забрану з пральні, продукти та ще й своїх малюків, а також витискати з кожного долара все, що можна, поки портрет Джорджа Вашингтона не починав благати зглянутися над ним.
Красно дякую, але я не бажаю кар’єри, де б знадобилися такі вміння.
Я не вірю, що життя можна назвати гарним, якщо ви робите те, що можете; воно гарне лише тоді, коли ви робите те, що хочете. Я навіть не думаю, що ваші найбільші таланти виявляються в уміннях. Усі ми вправно робимо ті речі, якими аж ніяк не захоплюємося. І в усіх нас є таланти, яких ми ніколи не використовували.
Дозволити вмінням керувати вашим життям просто неприпустимо. Ось чому я не збираюся давати вам тести на визначення особистих рис або оцінювання вмінь та навичок, щоб з’ясувати, що ви маєте робити.
Я знаю, що ви повинні робити.
Те, що ви любите.
Улюблене заняття – це сфера вашого таланту. Тільки любов може дати вам стимул завзято працювати й залишатися вірними певній справі, поки ви не розвинете свій талант. Саме так найвищих вершин у цьому світі досягають пересічні люди – такі самі, як ми з вами, які, однак, знають, чого хочуть, і докладають для цього максимальних зусиль.
Якщо ви не знаєте, чого хочете, ви не можете навіть вийти на старт – і це засмучує. Але ви не самотні. Нещодавні дослідження засвідчили, що не менше 98 відсотків американців нещасні на своїй роботі. І не лише фінансові міркування змушують їх залишатися там, де вони є зараз: вони просто не знають, що робити натомість. Те, що ви, можливо, вважали власним маленьким нічним страхіттям, виявляється, є доволі поширеним явищем.
Що ж, у мене є для вас сюрприз.
Насправді ви знаєте, чого хочете.
Усі це знають. Саме тому вам так неспокійно й незатишно, коли не можете знайти правильний шлях. Ви відчуваєте, що є якась особлива робота, для якої ви створені. І ви маєте рацію. Ейнштейнові було потрібно формулювати фізичні теорії, Гаррієт Табмен[3] – вести людей до свободи, а вам треба йти за своїм власним, особливим покликанням. Як сказав Вардан Ґреґорян,[4] «в історії Всесвіту ніколи не буде більше жодної людини, схожої на вас». Кожен із нас унікальний. Кожна особа має абсолютно оригінальний погляд на світ, а оригінальності завжди необхідно виразити себе.
Однак багатьох із нас щось зупиняє. Щоразу, коли ми наважуємося змінити своє життя, щоразу, коли беремо естафетну паличку та починаємо забіг, щось трапляється. З якоїсь незбагненної причини наша рішучість тане. Ми дивимося на естафетну паличку й думаємо: «Ні, цей забіг не для мене». Ми відкладаємо її, почуваючись незручно та тривожно, бо час спливає, а ми можемо ніколи не знайти потрібну дистанцію.
Це відбувається з двох причин.
По-перше, дуже важко зрозуміти, чого ми хочемо, через те, що в нас надто великий вибір. Так було не завжди. Наші батьки та їхні батьки мали менший вибір та чіткіші цілі. Те, що так багато з нас можуть вільно шукати роботу свого життя, – це данина успіхові нашої культури.
Свобода дивовижна. Але вона також мучить нас, адже вимагає створити свої власні цілі.
Ви в курсі, що, коли йде війна, від депресії страждає менше людей, аніж у мирну добу? Під час війни все важливо. Щодня ви чітко знаєте, що робити. Ви можете відчувати страх, але боротьба за виживання дає вам цілі та сили й завзяття їх утілювати. Ви не марнуєте час на те, щоб зрозуміти, чого ви варті або що ви повинні робити в цьому житті. Ви просто намагаєтеся вижити, урятувати свій дім, допомогти сусідам. Ми так любимо дивитися фільми про людей, чиє життя в небезпеці, тому що кожен крок героїв у них сповнений сенсу.
Коли ж немає критичної ситуації, вимогам якої треба відповідати, доводиться самотужки створювати значущі цілі. Вам до снаги створення такої мети, якщо ви чітко знаєте, про що мрієте, але це відносно новий спосіб життя. За старими «правилами», ви дозволяєте необхідності диктувати вам цілі. У нас дуже мало досвіду в застосуванні нової парадигми.
По-друге, ми не знаємо, чого хочемо, бо щось усередині нас ніби заважає нам про це дізнатися. Ваші мрії затьмарені якимось внутрішнім конфліктом. І не так легко, як вам може здаватися, ідентифікувати ці конфлікти. Часто вони замасковані під докори самому собі на кшталт: «Мабуть, у мене немає таланту», «Мабуть, я просто лінива», «Якби я був розумніший, то більше б зробив у житті».
Читаючи мою книгу, ви маєте насамперед засвоїти, що жодне із цих тверджень не є істинним.
Перша мета цієї книги – спрямувати світло прожектора на конкретний внутрішній конфлікт, щоб ви чітко його побачили. Як тільки ви усвідомите, що стоїть на вашому шляху, ви достеменно знатимете, чому не створили життя, якого хочете. Ви перестанете докоряти собі. І зрозумієте, що не могли рухатися вперед, бо для цього була причина.
Наша культура підтримує купу примітивних міфів провини на зразок: «Якби ти справді чогось дуже хотів, ти б узявся за справу й досяг успіху» або «Якщо ти заважаєш собі діяти, тобі бракує характеру». Ніхто ніколи не поставить очевидне, просте запитання: «Чого б це хтось хотів нашкодити самому собі?» Щоб знайти відповідь, потрібна цікавість, а людям, схильним судити й критикувати інших, завжди бракує такої якості.
У наступних розділах ми покладемо край усім цим звинуваченням і замінимо їх на чесну, неупереджену допитливість. Я глибоко поважаю щиру цікавість і зневажаю самовдоволену впевненість деяких людей у тому, що вони ніколи не помиляються. Корисні відповіді, які допомагають нам розв’язати проблеми, зазвичай поблажливіші. Вони засновані на розпитуванні, яке передбачає, що для всього завжди є вагома причина. Звісно, існує і причина, чому ви втратили свій напрямок, і ця книга допоможе вам знову його знайти.
А поки що просто пам’ятайте: що б ви не робили, доки не взяли до рук мою книжку, ви не були ледарем, дурнем чи боягузом. Навіть програми із самовдосконалення, якими б корисними вони не виявилися, часто схильні критикувати. Вони нерідко ґрунтуються на припущенні, що ви не знаєте, чого хочете, оскільки не розвинули правильний спосіб мислення. На думку їхніх розробників, вас спочатку треба привести до ладу, щоб далі ви змогли отримати бажане.
Що ж, забудьте про це.
Вам не треба ставати кращою людиною або змінювати життєві налаштування, аби жити так, як вам подобається. Ви такі, які ви є, і це вже доволі добре. Ба більше, найрозумніше, що ви можете зробити, – це йти вперед та отримати те, чого ви хочете, до того, як робити щось, щоб удосконалити себе. Прогрес на життєвому шляху дивовижним чином покладе край усім «неправильним» налаштуванням.
У мене немає жодного наміру втягувати вас у якусь програму, згідно з якою ви маєте розправити плечі й стати іншою людиною. Життя не таке просте, і самої тільки сили вашого бажання замало. Я також не думаю, що ми здатні розв’язати проблеми за допомогою позитивного мислення. Підтримувати себе подумки, удавати, що ви почуваєтеся не так, як насправді, – це підвалини не надто міцної системи для тривалого й важкого шляху. Творча візуалізація також має свої обмеження. Я зустрічала багатьох людей, які не вміють цього робити, і таких, які відчувають серйозні внутрішні суперечності, навіть уявляючи те, що люблять. Порада «створити свою власну реальність» ніби надає масу перспектив, але існує також зворотний бік медалі: усе може закінчитися тим, що ви звинувачуватимете самих себе в усьому, що піде не так. Це несправедливо. Ви не настільки всемогутні, щоб відповідати за свою долю самостійно, і вам не треба цього робити.
Насправді вам потрібно зрозуміти, чому ви не знаєте, чого хочете. Щойно ви чітко усвідомите причину свого збентеження, нарешті зможете спробувати із цим упоратись.
Друга мета цієї книги – показати, як саме це зробити. У кожному розділі я описала засоби та стратегії, що допоможуть вам виплутатися зі своїх внутрішніх конфліктів щоразу, коли це знадобиться, – зараз і в майбутньому.
Перші три розділи цієї книги призначені для всіх читачів. Це розділи, які проливають світло на ваш конфлікт і дають змогу чітко роздивитися його контури. Щойно ви побачите загальні обриси вашої проблеми, то зможете перейти до розділу, який забезпечить вас стратегіями, що допоможуть подолати конкретний тип конфлікту.
Зрозуміти, у чому полягають ваші внутрішні суперечності, не дуже складно: щойно ви навчитеся дослухатися до себе, помітите, що ці конфлікти зчиняють багато галасу. Одна сторона підтримує ваше прагнення отримати бажане, тоді як інша рішуче намагається вам завадити. Передовсім ви маєте уважно слухати гучніший голос: він приведе вас просто до стратегій, які вам допоможуть.
Чи каже ваш голос щось на кшталт цього: «Мені доведеться кинути роботу, щоб отримати те, чого я хочу, а я не можу цього дозволити – я ж помру з голоду»? Якщо так, ви захочете прочитати розділ 4, «Певна справа», де дізнаєтеся про великий ризик, на який наражаєте себе, уникаючи пригод.
Чи каже ваш голос: «Щоразу, коли я намагаюся досягти своєї мети, я кидаю все, сам не знаючи чому»? Тоді спробуйте попрацювати з розділом 5, «Страх успіху: залишаємо позаду тих, кого любимо».
Якщо ваш голос каже: «Я хочу робити так багато речей, що ніколи не зможу обрати лише одну», – розділ 6 покаже вам, як поєднати їх усі. (Він також продемонструє, як зосередитися на чомусь одному, якщо ви потай хочете саме цього.)
А що ж робити, якщо всі навколо вважають, що у вас усе чудово, у вас стрімка кар’єра, а ви не почуваєтеся щасливим? Чи каже ваш голос: «Як же можна відмовитися від успіху? І на що я житиму, якщо це зроблю?» Подивіться на свої можливості по-новому. Зверніться до розділу 7, «Я стрімко рухаюсь неправильним шляхом».
Якщо вам здається, що ви знаєте, чого прагнете, але голос каже: «Я хочу того, чого не маю бажати, – це банальне або нікчемне заняття», – вам слід прочитати розділ 8. Можливо, у вас «проблема очікувань колективу» – конфлікт зі своєю родиною, друзями або культурою: ви хочете чогось, що суперечить усьому, чого вас навчали.
Якщо ви щойно закінчили школу, коледж або курси і ваш голос страхає: «Я боюся щось обрати. Я можу потрапити в пастку!» – тоді вивчайте розділ 9, «Допоможіть! Я ще не готовий народитися». Він надасть вам можливість уникнути пастки й почати жити.
Розділ 10, «Перегрупування: це абсолютно нова гра», допоможе, якщо у вашому житті щойно відбулися великі зміни: ви пішли на пенсію або діти виросли й поїхали з дому. У такому випадку ви, мабуть, чуєте, як ваш голос каже: «Я гадки не маю, що робити далі».
Якщо ж голос нашіптує: «Який у цьому сенс? Я лише розчаруюся. Ніщо не дорівняється до того, що я колись мав і втратив», – зверніться до розділу 11, «Я втратив свою велику мрію – нічого більше не залишилося». Ви зрозумієте, що досі варто жити.
Можливо, ви чуєте слова: «Я так багато всього пробував, і нічого мені не підходить». Тоді почитайте розділ 12, «Ніщо мене ніколи не цікавить». Імовірно, у вас «недієздатні» бажання.
Якщо голос стверджує: «Я не винний у тому, що не роблю того, чого хочу, це світ не дає мені шансу!» – вам треба зазирнути у розділ 13, «Повстання проти буденності».
Якщо ж ваш голос говорить: «Я намагаюся чогось досягти, але мені ця справа не дуже до душі, і я не знаю чому», – ваша ситуація не така вже й загадкова, як здається на перший погляд. Почитайте розділ 14, «Відвертання уваги, або Відчайдушні спроби полюбити те, чого насправді не хочеш». Можливо, ви з’ясуєте, що таки справді прагнете досягти чогось, що намагаєтеся кинути.
Якщо зараз ви не чуєте голосу вашого внутрішнього конфлікту, не переймайтеся. Ви почуєте його до кінця розділу 3. Я гарантую.
1
Альберт Швейцер (1875–1965) – німецький філософ, теолог, музикант, лікар, місіонер, лауреат Нобелівської премії миру (1952). (Тут і далі прим. перекл.)
2
Ґолда Меїр (1898–1978) – ізраїльська політична та державна діячка, перша та єдина поки що жінка, яка обіймала посаду прем’єр-міністра Ізраїлю (1969–1974).
3
Гаррієт Табмен (1822–1913) – борець проти рабства у США, героїня американського народу. Після втечі на Північ брала активну участь у діяльності «Підземної залізниці» – таємної системи, що організовувала переправлення темношкірих утікачів із рабовласницьких штатів Півдня на Північ. Самостійно звільнила понад 300 рабів.
4
Вардан Ґреґорян (нар. у 1934 р.) – американський історик та освітній діяч вірменського походження. 1997 року став президентом Корпорації Карнеґі в Нью-Йорку – усесвітньо відомої благодійної організації, що фінансує численні соціально-політичні та гуманітарні проекти, зокрема у сфері освіти.