Читать книгу Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти - Барбара Шер - Страница 21

У вас проблема, яку багато хто волів би мати: ви боїтеся успіху. Більшості людей не доводиться боятися успіху, тому що, на їхню думку, їм не загрожує небезпека його справді досягти. Для них ваш страх належить до категорії розкошів – неначе страх величезного багатства.

Вони не усвідомлюють, як це болісно для вас – продовжувати випускати м’яч із рук, коли ви вже майже перетнули заповітну лінію. Вони не розуміють, чому така здібна людина, як ви, знову й знову втрачає неймовірно привабливі можливості. Для вас це також загадка.

Ви знаєте, що талановиті, тому що вас помічали. Вам давали багато шансів, і люди, які їх пропонували, не могли помилятися. Вони бачили, на що ви здатні.

Однак, як тільки ви наближаєтеся до того, щоб отримати те, чого хочете, щось трапляється: у вирішальний момент ви втрачаєте концентрацію та спрямовуєте свою енергію на щось неважливе; або зненацька ваш запал таємниче згасає, і ви втомлюєтеся якраз тоді, коли енергія потрібна вам найбільше.

Іноді, замість того, щоб шкодити самому собі безпосередньо, ви просто губитеся й не бачите мети. «Ця робота веде мене в нікуди. Я, мабуть, її кину», – сказала Ліза К., раптом, із незрозумілих причин втративши ентузіазм після того, як три місяці насолоджувалася фантастичною роботою, яка могла б привести прямо до вершин кар’єри її мрії. Вона почала брати додаткові вихідні та пропускати важливі зустрічі. Спочатку в Лізи була купа відмовок, але одного дня вона усвідомила, що насправді не може збагнути, чому поводиться так дивно.

Проте була якась причина для такої незрозумілої поведінки Лізи. І якась причина є у вас. Вам треба з’ясувати, що це, адже те, чого ви не знаєте, вам шкодить.

Подивіться уважно на своє життя, і, мабуть, ви побачите історію втрачених можливостей, що сягає самого дитинства.

Ваше минуле не визначатиме майбутнє, якщо ви зможете з’ясувати, чому у вас такі дивні стосунки з успіхом. І я хочу, щоб саме це ви почали зараз робити.

Вправа 1. Відступаючи від успіху

У верхньому лівому кутку аркуша вкажіть той вік, від якого, на вашу думку, можете почати відлік свого страху успіху. Якщо ви не впевнені, напишіть «5 років». Нижче розташуйте стовпчиком цифри, що позначають кожні наступні п’ять років до сьогодні. Згадайте та запишіть поряд із кожним віком усе, що ви робили, аби уникнути бажаного. Якщо не пам’ятаєте явних випадків власного саботажу проти самих себе, занотуйте все важливе, що, на ваш погляд, трапилося з вами в той період. Можливо, на вас очікують сюрпризи.

Ось що згадала Беверлі, 31 рік, офіс-менеджер в агентстві нерухомості:

«5 років: Я робила все, що захочу. Навчилася читати! Жодних проблем.

10: Брат почав ставитися до мене дуже погано. Він перестав бути моїм другом. Я сама гралася у своїй кімнаті. Намагалася триматися в тіні, аби мене не помічали.

У школі я дуже багато розмовляла з друзями на уроках і мала проблеми з учителькою. Я намагалася поводитися тихенько, але постійно забувала про це. У мене з’явилося відчуття, що люди, які мені не посміхаються, мене не люблять. Тому я намагалася всіх розсмішити.

15: Я почала страшенно цікавитися хлопцями. Вони не хотіли зустрічатися з розумними дівчатами, тому я старалася здаватися дурепою в їх присутності, але, захопившись тим, про що вони говорили, традиційно забувала тримати рота на замку. Я відчувала, що мені бракує якихось рис, які змушують хлопців нас любити.

20: Я вступила до коледжу й нарешті стала популярною, але мене це не радувало. Хлопцям я, здається, серйозно не подобалася, їх просто цікавив секс. Думаю, я хотіла, щоб хтось по-справжньому в мене закохався.

Уперше в мене з’явилися погані оцінки, і я усвідомила, що втрачаю інтерес до навчання. Я просто не бачила сенсу продовжувати далі вчитися.

Пізніше, коли я нарешті закінчила коледж, мене охопила якась депресія. Я могла б піти до магістратури, але махнула на це рукою. Усе одно я не здатна була вирішити, що б хотіла вивчати.

25: Попрацювавши на півставки в кількох місцях, я стала офіс-менеджером. Відтоді там і працюю.

Беверлі закінчила свою хронологію у двадцять п’ять років, тому що тоді, на її думку, самосаботаж став для неї вже звичною справою.

Однак коли цю вправу виконувала сорокатрирічна Марсія, педагог із постановки голосу, вона не виявила жодних проблем до того часу, як їй виповнилося двадцять п’ять! Попри важке дитинство з батьками-алкоголіками, вона була рішуче налаштована вижити й збудувати власне життя. Ретельно складаючи свій кар’єрний план, вона дістала підготовку, щоб стати тренером із мотивації та лектором, але ввечері напередодні свого першого великого виступу втратила голос. Візити до лікарів показали, що для проблем із голосом не було жодних фізичних причин. Вона знову тяжко працювала, але за кілька місяців ситуація повторилася. Марсія покинула спроби стати оратором і почала набирати вагу. Пригнічена й зневірена, вона вивчала все, що пов’язано з голосом, протягом багатьох років, ставши, зрештою, педагогом. Вона вже знає про голос достатньо, щоб упоратися з проблемами, коли починає говорити, але тепер перешкодою на шляху до успіху стала вага. Вона відмовлялася читати лекції, поки не схудне. І не худнула. Вона не дозволяла собі досягти успіху в цій справі.

А яка історія у вас?

Пильно подивіться на те, що ви записали.

Чи бачите ви якісь моменти, де ви самі створили собі проблему якраз тоді, коли все могло скластися дуже добре? Не впевнені? Поставте собі такі запитання:

Чи висловлювали ви прямо своє бажання, коли чогось хотіли? Чи продовжували ви наполегливо йти вперед, навіть коли ставало важко? Чи намагалися ви познайомитися з людьми, з якими хотіли спілкуватися або які були вам потрібні,