Читать книгу Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти - Барбара Шер - Страница 19

Є три види таких голосів:

1. Внутрішній голос, що постійно каже «ні», належить дорослому, який навчав вас боятися, – комусь із батьків, учителеві, старшому брату чи сестрі. Ви запозичили в них цей голос, і саме він вас тепер зупиняє.

Батьки Алісії з острахом реагували на всі її спроби завести нових друзів або спробувати щось нове; вони застерігали її, нагадуючи бути обережною, робити тільки безпечні речі, ніби загроза чатувала на кожному кроці. Обоє – і мама, і тато – були молодшими дітьми в родинах іммігрантів, чиє життя в новій країні суворо контролювали старші брати й сестри. У результаті батькам Алісії бракувало ініціативи, здатності самостійно приймати рішення та досвіду, який би з часом забезпечив їхню впевненість. Навіть знаючи, що сигнали, які ми отримуємо, є дурними, вони все одно засвоюються. Саме так ми вчимося. Наш розум влаштований так, щоб оберігати нас від небезпеки, і маленькій дитині найлегше запозичити ці голоси, які б постійно нагадували, що світ сповнений загроз.

Алісія ніколи не говорила батькам, що вони були надто боязкими, але їхні голоси міцно засіли в її голові. Тепер щоразу, зважуючись на сміливий учинок, вона починає панікувати й намагається все відмінити. Вона йде з нових місць роботи, ледве розпочавши працювати, скасовує побачення, уникає компанії.

2. Ваші батьки були настільки далекі від контролю, що ви самі вигадали цей «батьківський голос».

Якщо ваші батьки були безвідповідальними, ненадійними або некерованими, вам доводилося брати на себе їхні обов’язки. Яким чином? Ви самі створили «батьківський голос», що нагадував вам про безпеку, сварячи вас чи закликаючи бути дисциплінованим і не ризикувати. Чим менше контролю забезпечували ваші батьки, тим сильнішим був голос, вигаданий вами самотужки.