Читать книгу Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти - Барбара Шер - Страница 17

Якщо в дитинстві ви накопичили достатній запас безпеки, яка ніби увійшла у вашу кров і плоть, вам дуже легко зважуватися на якісь пригоди. Зрештою, природа хоче, щоб ми мали обидві ці речі: безпеку, щоб жити достатньо довго, аби встигнути продовжити рід, та пригоди, щоб ми могли стати мисливцями, дослідниками та знайти свою пару.

Коли людина не намагається отримати те, чого хоче, це означає, що в неї немає цього необхідного запасу безпеки. Вона відчуває якусь загрозу, а коли є таке відчуття загрози без жодних видимих причин, непогано б зазирнути в минуле.

У випадку з Джуді відчуття небезпеки, поза сумнівом, виникло в неї через прикрий дитячий досвід. Життя її родини було суцільною катастрофою. Її інфантильну маму покинув чоловік, залишивши саму ростити п’ятьох дітей. Жінка не могла дати собі ради, у домі панував безлад, а родина постійно готова була розвалитися. Коли Джуді виповнилося шість, вона вже звикла бути насторожі, щомиті очікуючи якогось нещастя. Одного разу мати залишила її маленьку сестру в супермаркеті. Повернувшись додому, жінка лише розплакалася й не могла нічого вдіяти. Шестирічна Джуді побігла шукати дитину. На це знадобилося чимало часу, тому що дівчинка не знала, у якій крамниці мати залишила сестричку. Зрештою вона її знайшла – дитина спокійно сиділа у своєму візочку в кінці проходу між стелажами. Джуді випхала візка на вулицю, відчуваючи неймовірне полегшення, однак виявилося, що вона відійшла так далеко від домівки, що дуже довго й важко шукала потім дорогу назад.

Це, звісно, було найбільше лихо з подібних халеп, але менш масштабні траплялися постійно. Мати Джуді стала геть неконтрольованою. Тому дівчина щосили намагалася зробити так, аби нічого поганого не сталося: вона була впевнена, що її життя розлетиться на шматочки, щойно вона почне ризикувати.

Тепер усе здається Джуді надзвичайно ризикованим.

Важко впоратися з таким типом обережної поведінки. Джуді, звичайно, знала про свої дитячі проблеми, однак не усвідомлювала, наскільки сильно вони досі впливають на її життя. Дехто з нас навіть не здогадується, що події дитинства є причиною нашої обережної поведінки.

Проте інколи це саме так.

Ось чому я ніколи не звинувачу вас у тому, що ви не досягли того, чого хочете. Я сподіваюся, що ви не дозволите нікому – навіть собі – переконати вас, що ви недостатньо сильно стараєтеся або що насправді не прагнете змінитися, бо це ніби говорити незаправленій машині, що вона не докладає всіх можливих зусиль, щоб завестися. Повірте, ви потерпаєте через зайву обережність не тому, що ви так вирішили.

Однак є шлях змінитися.

Важливо зрозуміти, що проблему не подолати за допомогою лобової атаки, як би нам цього не хотілося. Саме це бажання зумовлює популярність усіх тих привабливих програм із самовдосконалення, які спокушають нас віддавати купу грошей за поради на кшталт «П’яти простих кроків до свого ідеалу».

Під час тренінгів EST[8] учасників називають йолопами. Це, звісно, екстремальний варіант, але всі програми успіху, здається, базуються на певному зневажанні та осуді. «Припини бути таким ідіотом! – ніби закликають вони. – Ти сам створюєш свою паскудну реальність. Треба тільки змінити власний погляд на речі!»

І нам це подобається. Це так освіжає й бадьорить. Ми виходимо з таких семінарів із відновленою рішучістю.

Але невдовзі повертаємося до старих проблем. Чому? Тому що справжня причина, чому ми такі далекі від ідеалу, є в біса переконливою, а ніхто не намагався її з’ясувати й розв’язати проблему. Не можна змести всю свою історію віником під килим і танцювати на ньому. Ви обов’язково перечепитеся.