Читать книгу Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти - Барбара Шер - Страница 6

Чого від вас очікують у цьому житті? Цікаве запитання, чи не так? Адже навіть якщо ви не можете зрозуміти, що саме хотіли б робити, ви, мабуть, знаєте напевно, чого від вас очікують інші.

Від мене очікували, що я буду типовою домогосподаркою, яка житиме зі своєю родиною по сусідству з батьками.

Здається, кожен, кого я запитувала, мав готову відповідь на це запитання:

«Очікували, що я працюватиму разом із батьком у друкарні».

«Я мала б вийти заміж за спадкового багатія й виховувати п’ятьох чудових, розумних дітей у великому будинку на морському узбережжі».

«Батько хотів, щоб я став партнером у юридичній фірмі на Уолл-стрит або президентом банку чи корпорації, у будь-якому разі – якимось великим цабе».

«Я не повинна була перевершити своїх братів».

«Від мене очікували чогось особливого, але я ніколи не міг зрозуміти, чого саме».

Усередині кожного з нас приховано мовчазне послання, яке повідомляє про те, чого від нас очікують. Ми можемо ніколи його не озвучувати, можемо бунтувати проти нього й відмовлятися виконувати.

Однак якимось чином ми завжди знаємо, у чому воно полягає. І це послання має потужний вплив на те, як ми будуємо власне життя.

А як ви відповісте на це запитання? Чого очікували від вас? Можливо, ви належите до тих щасливців на кшталт Пікассо, який завжди знав, що народжений стати художником. Ваше мовчазне послання може бути цінною порадою, що йде із глибин вашої душі, а може виявитися дезінформацією.

І якщо це таки дезінформація і ви далекі від того, щоб зрозуміти, за що хотіли б узятися, тоді справді болісно спостерігати за такими Пікассо, які завзято працюють і отримують від своєї роботи та свого життя справжнє задоволення. А ви думаєте: чому ж вам так не пощастило?

Ми всі зростали в родинах, спільнотах та навіть культурах, які закидали нас посланнями щодо того, чого вони від нас хочуть. Іноді ці послання такі ж очевидні, як заклики на рекламних білбордах: «Вийди заміж», «Зароби грошей», «Купи власний будинок». В інших випадках вони приховані. Тихенько прокрадаючись усередину, вони, зрештою, залишаються назавжди. Вони ніколи не виходять назовні настільки, щоб ми могли їх добре роздивитися й відкинути або відкрито їх прийняти.

Ми зазвичай забуваємо, коли та як уперше отримали ці послання-очікування, так само як забуваємо, коли та як навчилися їсти виделкою або не ловити карасиків у ліжку. Але байдуже, як і коли це трапилося, ці послання всередині нас, і ми на них реагуємо, зазвичай не замислюючись. Дехто підкоряється цим настановам, хтось бунтує, але всі ми якимось чином реагуємо.

Замисліться на хвилинку про своє життя та власні цілі. Ви живете відповідно до очікувань?

Я мала б жити поряд із батьками та водночас належати до вузького кола журналістів, які подорожують усім світом бізнес-класом і чиї розслідування щодня кидають їх у вир захопливих пригод та небезпечних інтриг. Мені завжди було складно втілити в життя ці плани. По-перше, це неможливо. А по-друге, я цього не хочу. Я точно не домувальниця за натурою, але й не настільки смілива й схильна до авантюр, щоб бути журналістом-шпигункою.

Однак я, так само як і ви, народилася у світі, який бомбардував мене уявленнями стосовно того, що є правильно, а що – ні. І я хотіла робити правильні речі. Тому, навіть попри те, що настанови, отримані мною, неможливо було виконати, я роками прокручувала ці послання у своїй голові, намагаючись знайти спосіб їх утілити.

Уявлення, які ми дістаємо, можуть суперечити одне одному й бути хибними щодо нас, але вони є частиною нашого першого світу. Вони глибоко закорінені. Вони впливають на нас. Навіть якщо батьки щиро намагалися не тиснути на нас, діти неминуче зазнають певного впливу. Вони навчаються швидко та з дивовижною легкістю. У дитинстві ми чуємо послання, навіть якщо їх не вимовляють уголос.

І кожен отриманий нами сигнал – очевидний чи завуальований – залишається всередині, гвіздком засівши нам у головах на все життя й заважаючи нашому щастю. Зокрема, навіть якщо здається, що ви знаєте, чого хочете, якщо ви досягли успіху у своїй професії та обожнюєте її, у вас часом може виникати набридливе відчуття, ніби ви взялися не за те, що мали б робити.

Джек М., який у двадцять дев’ять років був журналістом, ведучи репортажі з лінії фронту в Південній Африці під час найгарячішого періоду воєнного конфлікту (і, до речі, захоплювався кожною хвилиною своєї роботи), зізнався: «Від мене очікували, що я стану лікарем. Журналістику якось ніколи не вважали гідним заняттям».

Беніті Б. тридцять шість років. Вона незаміжня, працює на Уолл-стрит, отримуючи дуже високу зарплату. За її словами, згідно з очікуваннями своєї родини, вона мала б одружитися з успішною людиною, а не стати нею сама.

Сьюзен С., котрій сорок сім років і яка є авторкою роману, визнаного в поважних літературних колах, розповіла мені про себе: «Гадаю, від мене чекали, що я буду справжньою красунею, а не інтелектуалкою. Проте вийшло так, що я неприваблива й зовсім не стежу за модою. Отже, перед вами невдаха».

Легко помітити, якими болючими є послання, отримані свого часу Джеком, Бенітою та Сьюзен. На жаль, не так легко побачити, як такі самі очікування завдають шкоди вам.

Ось спосіб почати аналіз вашої власної ситуації. Спробуйте поставити собі одне просте запитання:

Хто це каже?

Хто каже, що ви не повинні братися за те, що робите? Зрештою, хто тоді каже, до чого ви маєте вдатися? Хто це каже?

Закликаю вас конкретно відповісти на це питання. Якщо ви хочете звільнитися від очікувань, що обмежують вас, і зрозуміти, чого ви справді прагнете, слід буде дуже точно й детально з’ясувати, як ви отримали ці послання та хто їх надіслав.

Наші сусіди, однокласники, може, учитель або тренер – кожен із цих людей заклав у нас певні ідеї. Але для більшості першим безжальним відправником таких послань була власна родина. Якщо ви належите до цієї більшості, значить, бажання сім’ї стосовно ваших життєвих планів настільки непохитно засіли десь у глибині свідомості, що навіть тепер ви невпинно ведете внутрішній монолог, звертаючись до них. Ви думаєте: «Так, тепер вони побачать!», або «Це їм сподобається», або «Боже, мабуть, їх засмучує те, що я роблю. Мені краще зателефонувати й поговорити». Те, чого хотіла ваша родина, мало вплив – гарний чи поганий – на все, що ви робили. Навіть якщо ви вважали, що вам байдуже.

Гаразд, а як саме було у вас? У який спосіб ви отримували послання від рідних?

Вони прямо казали, чого від вас очікують?

«Ти будеш лікарем. Усі в нашій сім’ї лікарі».

«Ти просто зобов’язаний стати бухгалтером і приєднатися до родинного бізнесу. Ми все життя спини не розгинали, аби збудувати фірму й відправити тебе до коледжу, тепер ти нам винний».

Чи вони діяли більш хитро? Може, вам недвозначно давали зрозуміти, за що ви не мали братися?

Джон Л. прагнув зробити політичну кар’єру, але його батько, який завжди скаржився на втручання уряду в його бізнес, зневажав політиків. «Конгресмени, – говорив він, – зрадять вас і продадуть за безцінь, забувши про всі свої обіцянки».

Керол Д. хотіла стати акторкою. Коли їй виповнилося чотирнадцять років, за святковим столом вона оголосила про свою мрію, і вся її родина сказала: «Тобі ніколи це не вдасться – нікому не вдається. Забудь про це».

А може, ваша сім’я не говорила нічого прямо; натомість родичі чітко висловлювали свої бажання в розмовах про інших людей:

«Хіба це не сором, що дружина Білла заробляє набагато більше, ніж він сам?» (Якщо ви хлопчик, це означає, що вам треба буде дуже добре заробляти. Якщо дівчинка – значить, вам краще цього уникати.)

«Той хлопчина з родини Смітів здавався таким перспективним, а закінчилося все звичайнісінькою роботою з низькою платнею. А от син Джонсів добре влаштувався – купує і перепродує будинки та їздить повсюди на своєму шикарному мерседесі. І все це у двадцять сім років!» (Цілком зрозуміло, на кого з них ви маєте рівнятися.)

Можливо, вам узагалі нічого не говорили. Імовірно, послання, які ви отримували від рідних, були мовчазними, прихованими.

Ви просто «робили висновки».

У багатьох сім’ях кажуть: «Роби, що хочеш, аби ти тільки був щасливий». Але якщо ви зростали в родині, яких одна на тисячу, де ця фраза справді означає «робити те, що хочеш», тоді я вам заздрю. На відміну від решти, ви не змушені страждати від внутрішніх конфліктів, шукаючи справу свого життя й насолоджуючись нею. (Якщо ви не впевнені, що у вас саме така рідкісна сім’я, просто спробуйте повідомити рідним, що ви стали щасливою стриптизеркою або з радістю кидаєте медичний коледж, і невдовзі ви переконаєтеся напевно.)

Гаразд, тепер, коли ви згадали, яким чином дізналися про бажання вашої родини, ще раз пильно придивіться до своєї сім’ї під іншим кутом зору. Чого від вас хотіли?

Вправа 1. Чого від мене хотіли?

Візьміть чистий аркуш паперу й запишіть імена всіх ваших родичів, не лише найближчих. Вносьте до списку всіх, хто був важливою людиною для вас, коли ви зростали, – учителів, тренерів, сусідів, двоюрідних братів і сестер, старших друзів.

Під кожним іменем занотуйте, що, на їхню думку, ви мали б робити в житті. Якщо у вас зараз є власна сім’я, можете зробити цю вправу більш «гострою», додавши імена членів своєї нинішньої родини. Не стримуйте себе – пишіть великий список: нехай у ньому будуть усі люди, з ким ви жили в дитинстві, та всі, з ким живете зараз.

Чого вони хотіли/хочуть від вас?

Не думайте надто довго. Записуйте ваші перші відчуття. Можливо, ви не цілком упевнені, чи знаєте, що сказала б кожна людина, але ви напевно знаєте, що б вона говорила, на вашу думку, а саме це важливо, коли йдеться про послання-очікування. Ваші неправильні інтерпретації так само сильно впливають на вас, як інтуїція та проникливість.

Подумайте: чого очікував від вас кожен із цих людей?

Гаразд, тепер погляньте на свої відповіді.

Імовірно, ваш список має приблизно такий вигляд:

МОЯ РОДИНА ХОТІЛА, ЩОБ Я…

Мама: був обережним та респектабельним – і став адвокатом.

Тато: був сміливим та здатним змагатися – і став інвестиційним банкіром.

Бенні: став справжнім героєм.

Карен: став невидимим – і мав менше уваги.

Бабуся: постійно її супроводжував.

Ви могли почати зі складання коротенького списку й раптом збагнути багато різних речей, як це було із Джорджем Д.

Ось складений ним перелік:

Батько: Йому взагалі було до мене байдуже, але він любив оперу. Тому я зробив висновок, що маю якось пов’язати своє життя з нею: я одружився з оперною співачкою – і зрештою він мене прийняв. Ми з жінкою не підходили одне одному й були дуже нещасливими у шлюбі. Вона хотіла розлучитися, але мене жахала перспектива дозволити їй піти. Раніше я не усвідомлював усіх цих речей та їх взаємозв’язку.

Мама: Вона завжди прагнула, щоб у родині були спокій та злагода. Батько повсякчас мовчав і сердився, а мама хотіла, щоб наш дім здавався мирним та затишним – як годиться. Мабуть, я вирішив, що теж повинен прагнути того, аби моє життя мало приємний, затишний вигляд, бо отримав цю пристойну роботу у великій компанії, хоча я її ненавиджу. Що ж, моє життя спокійне й упорядковане. І нудне, як болото.

Знову уважно подивіться на свій список, і ви помітите ще дещо дуже цікаве. Якщо ви схожі на більшість із нас, то побачите: очікування стосовно вашого майбутнього можуть бути ускладнені тим, що ви отримуєте більше, ніж одне послання, і деякі з цих послань можуть геть суперечити одне одному. Пам’ятаєте, як від мене очікували, що я залишуся вдома та стану міжнародною шпигункою? Цілком імовірно, що жоден із ваших близьких не хотів від вас того самого, чого хотіли інші. Також імовірно, що принаймні одна людина хотіла чогось настільки несумісного й ускладненого своїми власними внутрішніми конфліктами, що вам годі було це зрозуміти.

Мати Лоїс М. говорила, що хоче, щоб донька стала шалено популярною, навіть знаменитою, але, коли та була підлітком, благала її не привертати до себе багато уваги. Як людина може бути відомою, не привертаючи уваги?

Білл Р. також отримував несумісні послання: «Мені треба було одружитися і створити власну родину, і я також мав залишитися зі своїми батьками назавжди». Хіба не цікаво, де Білл мусив будувати нову сім’ю – у вітальні батьків?

Такі послання заганяють нас у глухий кут. Передбачається, що ми маємо схопитись і взятися за те, чого нам казали не робити. Або те, що не можна зробити. Або те, чого ми не вміємо. Тим часом наша голова забита не тим, чим треба: розвитком наших унікальних здібностей. У дитинстві перед нами стоїть два дуже важливих завдання. Нам слід дізнатися, чого хочуть від нас близькі й чого ми самі хочемо. Якщо перше завдання заважає нам виконати друге, ми губимося.

Не дивно, що в нас виникають труднощі з розумінням того, чого ми хочемо від життя.

Повірте, наші близькі люблять нас настільки сильно, як тільки можуть. Але їх навчили не слухати дітей, а лише «виховувати». Якщо ж рідні нас не слухають, вони навряд чи дізнаються про наші мрії, не кажучи вже про те, що поважатимуть їх. А наші мрії – це ми самі.

Здається, кожен незнайомець поважатиме наші мрії з більшою готовністю, ніж родина. Якщо не вірите мені, спробуйте провести порівняльний тест. Наступного разу, коли опинитеся в товаристві незнайомих людей, опишіть їм найбільш чудернацьку ідею, яка спаде вам на думку. Скажіть, що мрієте розводити далматинців у Гімалаях, але у вас немає зв’язків у Тибеті. Побачите, як вони зацікавляться й навіть спробують розв’язати вашу проблему.

Інтерес – це найщиріша форма поваги.

Ви не любите цих незнайомців, і вони не люблять вас, але всі ми захоплюємося мріями інших людей. Це наша людська природа – бути заінтригованим новою ідеєю, якщо тільки в нас немає певної особистої причини так почуватися. У наших близьких – купа таких особистих причин, однак незнайомець – чиста душа. Можливо, що хтось один із двадцяти й відреагує негативно зі своїх власних причин, але ви з’ясуєте, що решта дев’ятнадцять скажуть щось на кшталт цього: «Цікава ідея! Мій кузен розводить собак!» або «Моя сусідка була в Непалі! Хочете з нею поговорити?»

Тепер, щоб закінчити порівняльний тест, прийдіть додому й оголосіть своїй родині таку саму ексцентричну новину:

«Я збираюся піти з посади керівника міжнародної комп’ютерної корпорації та влаштуватися на рибальське судно, що виловлює молюсків біля берегів Род-Айленда». Або:

«Я хочу піти з рибальського судна й очолити міжнародну комп’ютерну корпорацію».

Що скажуть на це ваші близькі? Вони повипускають із рук виделки до чи після того, як кинуться вмовляти вас забути про цю «дурість»?

«Зачекайте хвилинку, – кажете ви, мабуть, просто зараз, – це ще одна спроба покритикувати родину? Бо мені це вже остогидло. Моя сім’я була аж ніяк не гірша за інші, і в будь-якому разі це все вже в минулому».

Послухайте, я вірю, що ваша родина була, мабуть, настільки ж гарною, як і будь-яка інша. І одного дня, як би ми не сердилися на близьких, нам доведеться їх пробачити та думати про майбутнє, інакше ми ніколи не зможемо рухатися далі та стати вільними й цілісними особистостями.

Однак немає легкого шляху до прощення. Якщо ви пробачите минуле, не розібравшись із ним, заплатите високу ціну: будете звинувачувати себе в усьому, що з вами трапилося. Ви не зможете просунутися ані на крок до того, чого справді хочете, якщо картатимете себе. Вам слід припинити самозвинувачення, зібратися з духом, відкласти вбік свої підозри, ніби збираєтеся засуджувати власну родину, і визначити джерело своєї «проблеми очікувань». Якщо ви справді над цим замислитеся, то, мабуть, з’ясуєте, що ця проблема існує вже тривалий час, тобто насіння її потрапило в землю ще в дитинстві.

Як же можуть нашкодити наші рідні, якщо вони нас люблять? На жаль, дуже легко. Уважаючи, що любові достатньо, більшість із нас не помічає одного важливого факту: любов і повага – різні речі.

Любов – це злиття в єдине ціле. Коли ми народжуємося, належимо батькам, ми їхнє продовження; і така цілісність корисна для виживання немовлят. Повага – це розмежування: ви належите самому собі та не є нічиїм продовженням. Така диференціація вкрай необхідна для щастя дорослого.

Ще раз погляньте на перелік того, чого хотіла від вас родина. Усі ці послання досі залишаються у вашій голові, чи не так? Тепер скажіть, де в цьому списку послання, яке говорить, що ви повинні реалізувати свої оригінальні таланти? Хто наполягав на тому, щоб ви знайшли своє унікальне «я» – за будь-яку ціну? Дуже мало хто з нас знайде таке побажання у своєму переліку. Як би сильно не любили нас наші близькі, вони рідко кажуть: «Ми поважаємо тебе, ми знаємо, що ти унікальний і що ти хочеш відшукати своє справжнє призначення в житті. Іди вперед та отримай те, що тобі потрібно. Ми будемо поряд».

У батьків є власні мрії, і саме ці мрії вони «проштовхують», а не ваші. У їхніх головах міцно закорінені образи успішних синів та гарних, багатих доньок – надійно забезпечених дітей, здобутками яких можна похвалитися. Дуже мало кому з батьків доступна розкіш спокою та міцності духу, щоб зрозуміти, що найбільш корисна річ, котру може зробити будь-яка дитина, – знайти своє покликання та йти за ним.

Поки ви живете відповідно до настанов своєї родини, ви ніби завжди виконуєте роль дружки молодого на чиємусь весіллі. Рідко коли вам підходить мрія іншої людини, і лише ваша власна «сидітиме», наче зшитий на замовлення костюм. Знайти власну мрію варте будь-яких зусиль.

Тим часом, поки ви живете не так, як вам насправді б хотілося, виконуєте справу, що вам не зовсім до душі, не марнуйте час на спроби зрозуміти, як це трапилося. Не звинувачуйте себе.

Як тільки механізм сімейних настанов запущено і його дія спрямована на вас, вашої вини ні в чому немає. Усі ми прийняли важливі рішення щодо свого життя надто рано, коли в дитинстві вперше отримали послання своєї родини та відреагували на них. Далі ми перетягли ці дитячі рішення в доросле життя, де вони не завжди є ефективними. Їхнім наслідком може навіть стати неправильний вибір подружжя або деструктивна поведінка.

Я знайома з жінкою, яка нещодавно розлучилася з дуже злим, дратівливим чоловіком. Вона розповіла мені: «Я не знаю, як могла втнути таку дурницю. Ти, мабуть, думаєш, що я мала б розуміти, чим усе це закінчиться. Мій батько був, наче скажений бик! Я ненавиділа це! Тому як я могла дати втягнути себе у шлюб із таким самим чоловіком?»

Намагаючись вижити, ось як.

Вона з дитинства затямила, як «бути милою», аби не розлютити батька, і, коли настав час пошуків чоловіка, виявилося, що це її найкращі вміння. Природно, вона знайшла ситуацію, де могла б їх застосувати.

Марк навчився в дитинстві дещо іншого – геть протилежного. Послання його родини звучало так: «Це злий, жорстокий, божевільний світ, де кожен сам за себе». Марк був четвертим із п’ятьох братів і змушений був боротися за своє становище, інакше його б затоптали. Тепер його звільнили вже з двох гарних робіт, тому що він автоматично реагує на будь-який конфлікт роздратуванням та неймовірним криком.

«Чому я просто не можу зупинитися? – говорить він. – Я намагаюся забути те, що засвоїв у дитинстві, але слова самі вилітають мені з рота, поки я встигаю спробувати втримати їх».

Маркові ніколи не вдасться позбутися цих послань родини та культури, удаючи, що їх не існує. Не зможемо цього зробити ні ви, ні я. Нам доводиться враховувати такі настанови, коли ми плануємо своє нове життя, бо вони завжди супроводжують нас, хочемо ми цього чи ні. Далі я розповім вам про способи змусити ці старі послання мовчати, аби вони не заглушали єдину корисну пораду, яку навіть зараз нашіптує вам власна душа:

Насправді ви маєте робити будь-яку справу, що змушує ваше серце співати.

Це найкорисніша та найрозумніша річ, яку ви можете зробити.

Займаючись улюбленою справою – вихованням дітей, конструюванням літаків, плаванням, – ви неодмінно робитимете це вправно. Крім того, це означає, що ви залишитеся у своїй професії надовго (а тривале зацікавлення – це важливий чинник успіху).

Також, ідучи за покликом серця, не пристосовуючись до загальноприйнятих норм, ви матимете беззаперечну перевагу, коли в суспільстві відбуватимуться певні зміни. Погляньте на всіх цих економістів та юристів, які втратили роботу на початку 1990-х. Скільки з них колись хотіли робити щось інше в житті? Як часто їхній вибір був зумовлений впливом батьків, котрі вважали, що професія юриста стовідсотково надійна та прибуткова? Мабуть, дехто з них почувався б зараз більш упевнено та фінансово стабільно, якби став фрилансером, антрепренером чи театральним агентом, правда ж?

У наступному розділі я покажу вам, як почати рухатися на шляху до бажаного, навіть якщо ви досі не знаєте, що це. Але перш ніж ми підемо далі, я б хотіла, щоб ви створили власну протиотруту, яка допоможе впоратися із цим надокучливим почуттям, ніби ви зараз робите не те, що повинні.

Вправа 2. Їхня неможлива мрія

Намалюйте людину, яка б утілювала в собі всі, до найменших дрібниць, очікування вашої сім’ї. Постарайтеся, аби вийшло якнайкраще. Щоб було ще цікавіше, використайте вирізки з журналів, а далі повісьте портрет цієї «ідеальної» дитини на стіну, де його добре видно.

Подивіться, яким би ви могли бути.

«Я мав би бути розумним, але не зіпсованим знанням та досвідом звичаїв цього світу, багатим, але не багатшим, ніж мій бідолашний татусь, добре вгодованим від маминих страв, але не таким огрядним, щоб дістати інфаркт, як дядько Френк», – із посмішкою розповів Джо.

Аніта вирізала фото бізнес-леді в одязі від кутюр, додала обличчя самотньої черниці в каптурі й розмістила весь цей химерний образ на тлі африканського поселення. Далі відійшла на крок, помилувалася й сказала: «Ось так. Тепер усі щасливі».

Визнайте: це неможливо. Те, чого вони хочуть, не можна втілити в життя. Тому залиште цю картинку там, де вона зможе нагадувати вам про це, і почнімо рухатися вперед.

Те, чого ви хочете, можна зробити.