Читать книгу Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти - Барбара Шер - Страница 13

Справжні мрії не мають нічого спільного із втечею від реальності. Я називаю їх мріями тільки тому, що їхня сфера – майбутнє. Коли вони здійсняться, то будуть справді реальними. Якщо ескапістські мрії поверхові, то справжні сягають великої глибини та є абсолютно унікальними для кожного з нас. Ми рідко бачимо фільми, які розповідають про справжні мрії, тому що в потаємних куточках душі ховаються бажання, здійснення яких може змусити співати тільки наше серце, а не мільйонів інших людей. Ми хочемо побачити землю своїх предків, вступити до університету чи самостійно вивчати астрономію. Ми мріємо про речі, які важко пояснити іншим людям, з яким би співчуттям та увагою вони нас не слухали. Тому що справжні мрії – немов відбитки пальців. Їх генерує той внутрішній геній, про якого я розповідала.

Повірте, це саме так. Коли є щось, чого ви справді хочете, що змушує серце калатати, і ви навіть не знаєте чому, це дається взнаки унікальна частина вашої душі. Це ваше справжнє «я» – з оригінальним, неповторним світоглядом, який притаманний вам і тільки вам.

На відміну від ескапістських мрій, справжні не даються так легко. Власне кажучи, вам, мабуть, доведеться глибоко копати, аби їх знайти, бо зчаста вони добре заховані. Чому? Тому що згадувати їх – непросте емоційне випробування.

Вони є матеріалом, із якого «виготовляють» справжні пригоди. Цікаво, що грандіозні ескапістські мрії, як-от пілотувати винищувач або вміти голіруч упоратися з алігатором, дуже легко виникають у нашій уяві, але втілювати їх на практиці дуже ризиковано, тоді як справжні мрії – наприклад, попросити чиєїсь руки або повернутися до університету у п’ятдесят років – до смерті лякають вас, коли ви про це думаєте, але зазвичай не передбачають жодного ризику в реальності.

Як я вже говорила, справжні мрії не вимагають, щоб ви кидали сім’ю й роботу та переїздили на Таїті з пензлем і фарбами. Треба тільки відшукати у своїй душі те глибоко сховане бажання, яке ви колись відклали вбік, і почати його реалізовувати.

Ви побачите, як ваше життя заясніє новим світлом.

Ви зрозумієте, якою дивовижною є різниця між життям, коли ви просто чогось чекаєте, тупцюючи на місці, та життям, присвяченим реалізації вашої особистої, заповітної мрії.

Ось так. Усі відмовки закінчилися.

Чому ж ви досі налякані?

Тому що, хоча вам і не треба відмовлятися від безпеки, щоб розпочати життя, сповнене пригод, вам доводиться йти на емоційний ризик, коли ви дозволяєте собі щось любити. Насмілитися втілити мрію – це дуже сильне переживання. Це спонукає вас прокинутися від того безпечного сну, у якому ви перебували до цього. Бути креативним, ефективно діяти, навіть вірити, що у вас є право жити чудовим життям, – це аж ніяк не легка справа. І саме тут криється джерело справжнього страху.

Звичайно ми робимо вигляд, що реальні перешкоди на нашому шляху є настільки значними, що рухатися вперед надто ризиковано. Наведу вам поширений приклад.

Джеррі каже, що йому треба змінити весь свій спосіб життя, аби втілити мрію й писати кіносценарії: «Це вимагає часу! А я надто втомлений вечорами, бо робота мене виснажує. Крім того, дружина має право сподіватися, що ми будемо проводити певний час разом».

Його дружина засміялася: «Ви жартуєте? Та він такий нещасний, що кожного дня я цілий вечір його втішаю. Я мрію, щоб він знайшов будь-яке заняття, котре зробило б його щасливим! Мені треба ж робити і свої справи!»

Джеррі зашарівся і сказав, що, вочевидь, це правда: «Я пишу й редагую цілий день. Вони там мене люблять, я добре знаю свою справу, і в мене непогані перспективи в цій компанії. Але мене вбиває думка, що я завершу свою кар’єру як редактор. Це змушує мене до нестями ненавидіти мою роботу і, мабуть, виснажує найбільше. Розумієте, я писав чудові п’єси в коледжі й навіть отримував нагороди! На мене чекало прекрасне майбутнє! А тепер я не можу писати через цю кляту роботу. І не можу її покинути. Я не хочу голодувати й жити на мансарді».

Мері Джейн і Донна думали, як Джеррі.

Мері Джейн: «Мені треба звільнитися. Тільки так я змушу себе ризикнути й почати професійно співати».

Донна: «Мені доведеться кинути роботу секретарки, інакше я так і залишуся назавжди в статусі підлеглої, як кажуть мої сестри».

Однак Джеррі, Мері Джейн та Донна розуміють усе геть неправильно. Вони вважають, що не можуть досягти успіху через свою роботу. Насправді вони не можуть його досягти без неї! Я поясню, що маю на увазі.

Вправа 2. Для тих, хто ненавидить свою роботу

Візьміть олівець та аркуш паперу й напишіть угорі: «Я не хочу любити цю роботу, тому що…»

Уявіть, що ви зараз на роботі й робите те, що вам не подобається найбільше. Уявіть, що ви повинні присвятити цьому решту свого життя. Тепер запишіть, що ви відчуваєте. Не стримуйте свої емоції.

Джеррі: «Любити цю роботу – найгірше, що можна уявити! Це означало б, що я не письменник, а редактор. Це найжахливіше, що може зі мною трапитися! Від життя я прагну лише свободи. А свобода в моєму випадку означає, що я писатиму лише те, що вирішую сам».

Мері Джейн: «Мені слід покинути цю роботу, тому що вона надто зручна і я ніколи не змушу себе шукати щось, пов’язане зі співом.

Потрібно, щоб у мене не було зворотного шляху. Мені треба змусити себе. Інакше я назавжди залишуся аматоркою – такою собі, знаєте, співачкою для чаювання, яка розважає гостей на весіллі чи дні народження. Нічого справжнього. Ніякої кар’єри».

Донна: «Якби мені подобалася моя робота, це довело б, що я справді лише дурна секретарка – і не більше. Я ніхто».

Можливо, зараз хтось із вас підвівся та аплодує – принаймні подумки – прагненням Джеррі, Мері Джейн та Донни здобути свободу. І всі ви – письменники, художники й актори, які, якби тільки не ця нудна, виснажлива робота в офісі чи ресторані, давно б кинулися вперед, до слави. Чи не так?

Ми всі думаємо, що нам потрібна свобода, щоб утілювати свою мрію, але в мене є для вас сюрприз. Імовірно, усе навпаки.

Ніна три роки провела вдома, намагаючись стати художницею. Потім усе кинула й повернулася до професії вчителя. Зараз вона малює більше, ніж будь-коли.

«Це були найгірші три роки в моєму житті! Було забагато вільного часу. Просто жах! Тепер я не можу дочекатися вихідних. Я пишу картини весь день по суботах, а по середах ходитиму на вечірні курси. Я також поїду до штату Мен цього літа на двотижневий майстер-клас до одного чудового викладача!»

Що трапилося? Я скажу вам. Людям потрібні межі. Ми всі потребуємо обмежень, навіть коли йдеться про приємні справи, а в безкраїй сфері творчості вони необхідні понад усе! Робота Джеррі не заважає йому писати. Насправді вона його друг і може реально допомогти. Йому лише слід навчитися її любити.

– О ні, – застогнав Джеррі, коли я йому про це сказала, – ви накладаєте прокляття на моє життя!

Скільки він себе пам’ятає, Джеррі мріяв стати письменником. Не яким-небудь пересічним, а Джеймсом Джойсом – не менше. Але поки він довго й ретельно обдумував свого «Улісса», міг похвалитися лише кількома сторінками нотаток для майбутнього роману.

– Ви багато зараз пишете? – запитала я.

– Та ні, зовсім мало, – визнав Джеррі. – Так, трохи нотаток. Час від часу я щось собі занотовую.

Джеррі була потрібна:

Вправа 3. Фантазія на тему свободи

Уявіть, що ваше бажання раптом здійснилося. У вас є купа вільного часу, щоб робити те, що хочете, і ви можете присвятити себе виключно роботі над реалізацією мрії. Наприклад, ви письменник і сидите самі в кабінеті за великим столом із червоного дерева, а перед вами чистий аркуш паперу. Або ви художник, який працює у своїй студії. Вам не заважають ані телефон, ані дзвінки у двері, палітра готова, і ви дивитеся на велике чисте полотно. Якщо ж ви актор, то вивчаєте лише оголошення про кастинги, вдягаєтеся і йдете на зустрічі та прослуховування. Співак? Тоді можете цілими днями телефонувати різним продюсерам та адміністраторам оперних труп, аби вмовити їх вас прослухати. І так далі.

Подумайте про це десять повних хвилин. Тільки про це. Ви сподівалися, що все буде саме так? Ваші найшаленіші мрії здійснилися? Сядьте, маючи перед собою чистий аркуш паперу, полотно чи примірник журналу з оголошеннями про кастинги. Це – ваше життя. Як ви почуваєтеся?

– О, мені так страшно! – сказала Мері Джейн. – Я не готова! Звільнення також не зробить мене готовою.

– Почуваюся неймовірно самотнім, – визнав Джеррі. – Я не розумію. Це жахливо. Може, я зовсім і не письменник.

Звичайно, він таки письменник. А Мері Джейн – співачка. Вони просто мають негайно почати писати та шукати вакансії, припинивши дурити себе тим, що нинішня робота їм заважає. Після кількох годин письменницької праці або пошуку агента вони обоє відчують полегшення, якщо матимуть можливість повернутися до своїх добре знайомих занять. Тепер Джеррі може розслабитися, бути задоволеним роботою та припинити нервуватися, що він лише редактор. Він писатиме щоранку з шостої до восьмої. І знатиме, що він письменник. Мері Джейн також не доведеться кидати її гарну, звичну роботу, щоб змусити себе професійно взятися за спів. Їй лише треба почати ходити на прослуховування просто зараз.

«Зараз» – дуже ефективне слово. Усі перешкоди, які ви бачите на своєму шляху, – це тільки метод відкладання на потім того моменту, коли ви справді почнете втілювати в життя свою мрію. Вам не потрібно безкінечно багато часу та ідеальні умови. Візьміться за це зараз. Сьогодні. Присвятіть цьому двадцять хвилин, і побачите, що ваше серце б’ється сильніше. Можливо, довго ви й не витримаєте! Спершу ви будете здатні впоратися лише з маленькою «порцією» мрії за один раз. Це непросто. Як би сильно ми чогось не жадали, реалізація бажаного вимагає справжньої мужності. Утілення мрії забезпечить вам стільки пригод, що більше вам у житті й не знадобиться. Відчуття безпеки одразу зникне, хоча ви й не втратите роботу, сім’ю та домівку.

Нудьга також щезне разом із ним.

По суті, не сама діяльність має такий сильний емоційний вплив, причина – у вашому ставленні, у любові! Письменницька праця не всіх лякає. За словами Ентоні Берджеса,[7] він писав романи без жодних проблем. Робив це з легкістю та заради грошей, адже це не було його улюбленим заняттям. Насправді ж він любив писати симфонії. Ця справа була для нього так само серйозною та емоційно насиченою, як письменництво для Джеррі. Можливо, він навіть звертався до романів, аби уникнути творення симфоній! Джеррі, Мері Джейн та Донна отримали завдання негайно почати втілювати свої мрії та звітувати про результати за тиждень. Ось що вони розповіли після закінчення цього терміну.

Джеррі: «Моя робота – справді полегшення, місце, куди я можу втекти й сховатися! Там я почуваюся компетентним і впевненим після того, як кілька годин пишу сценарії, ніби перебуваючи при цьому у відкритому космосі! Не те щоб я не любив редагування. Мені просто не подобалося думати про себе як про редактора. Тепер я сценарист, тому ставлюся до цього спокійно».

Мері Джейн: «Люди на роботі такі милі, так мене підтримують. Мій начальник сказав, що відпускатиме мене в будь-який час, коли мені потрібно буде йти на прослуховування або навіть на гастролі, якщо виникне така потреба. Їм подобається мій голос! Вони хочуть, щоб я досягла успіху! Вони просто чудові. Вони ніколи не були проблемою».

Донна: «Я щойно зробила відкриття, яке мене шокувало. На чиєму я боці? Я допомагаю сестрам, зневажаючи свою роботу! Вона що, справді така нікчемна? Зрештою, я не кілер і не злодійка. Мені нічого соромитися. І відколи це я і моя робота – одне й те саме? Це геть різні речі».

Колега подарувала Донні металеву табличку, яку вона з гордістю поставила в себе на столі. Викарбуваний там напис являв собою дотепне прислів’я: «Якщо кішка народила кошенят у печі, хіба це означає, що їх можна вважати печивом?»

Припинивши звинувачувати свою роботу, ви одразу можете взятися до реальних дій, які все розставлять по своїх місцях.

Донна записалася на курси ландшафтної архітектури. Оволодіння певним умінням від самих азів допоможе їй побудувати відчуття компетентності й припинити вдаватися то до одних крайнощів, то до інших, подолавши прірву між захмарними претензіями та нікчемністю. Перехід від фантазій до реальних дій дозволить їй відчути як певну скромність, так і впевненість у собі. Джеррі пише по дві години щоранку перед роботою та проводить чудові вечори з дружиною. Мері Джейн домовляється про прослуховування, іде на них із благословенням начальника та повертається потім на роботу, щоб насолодитися любов’ю й піклуванням колег, готових утішити та допомогти.

І кожен із них просто зараз живе життям, сповненим пригод, нічим при цьому не жертвуючи. Ситуація зрозуміла? Коли ви беретеся за те, що справді любите, ваше серце тріпоче, розум відкривається назустріч чомусь новому, і все змінюється. Ви прокидаєтеся. Це і є справжня пригода.

Не дайте нікому переконати вас у протилежному. Мені байдуже, що ця пригода триває менше ніж годину на день, а ви при цьому перебуваєте у своїй вітальні з аркушем паперу й олівцем у руках! Саме там відбувалися найбільші пригоди Ейнштейна і Ньютона, Кеплера і Шекспіра, Моцарта й Леонардо да Вінчі.

Отже, безпека зовсім не була проблемою.

А вам усе одно досі страшно.

У чому ж полягають справжні труднощі?

Перед творчими людьми постає проблема, яка здається унікальною. Але правда в тому, що всі ми почуваємося так само, як вони, коли настає час утілювати свою мрію. Тому що заняття мистецтвом нічим не відрізняється від реалізації будь-яких інших мрій: кожна мить цього процесу є абсолютно новою.

А ми всі боїмося чогось нового.

«Я не знаю, чому не гончарюю, – нещодавно сказала мені одна подруга. – Я люблю цю справу, але не беруся за неї. Я знаходжу час, щоб довести все до ладу в будинку, об’їздити всі розпродажі, пошити якісь речі, а потім скаржуся, що в мене немає часу на кераміку». Що небезпечного у творчості? Насамперед страшно переключитися зі спокійної, рутинної діяльності на рівень інтенсивності й свідомості, де все є новим. Навчання й творчість – заняття, що потребують сміливості та ініціативи. Сама тільки думка про них може змусити нас застосувати будь-які моделі ухиляння. Можливо, коли ви щось створюєте, бачите надто багато. Можливо, ви боїтеся масштабу свого таланту. (Не варто ігнорувати той факт, що істинний талант здатний лякати.) Бути наділеним справжнім даром – це ніби проковтнути атомну бомбу. Це викликає жах. Художникам доводиться відкидати все знайоме, аби побачити нове. Те саме робите й ви, навіть якщо у вас інша професія. Усе нове є ризикованим, а еволюція довго працювала над тим, щоб навчити нас уникати ризику. Вона розробила потужний механізм усередині всіх нас, який дозволяє перетворити щось нове на звичку.