Читать книгу Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти - Барбара Шер - Страница 20

Ми, люди, робимо дивні речі через страх, ніби ми втрачаємо контроль над нашим світом. І тоді ми звертаємося до магії. Ми намагаємося контролювати всесвіт за допомогою маленьких ігор. Насправді дуже мало чого можна зробити, щоб повністю убезпечити своє життя: хвороби, війна та погода здатні вплинути на нас у будь-який час. Тваринам якось вдається жити із цією безпорадністю, але ми не можемо її витримати, тому вдаємо, ніби щось робимо. Надін дуже вимогливо ставиться до свого одягу. Він має бути чистим і лежати в шафі в ідеальному порядку. Так вона вирішила для себе ще в дитинстві. Це її форма магії. Наче індіанський танець замовляння дощу. Це дозволяє їй думати, що вона має якийсь вплив на непідконтрольний Всесвіт. Як це проявляється? А так, що суворий «батьківський голос» каже їй: «Подивися на себе! Ти забруднила сукню. У тебе дірки в шкарпетках. Ти просто опудало». Щороку ставки підвищуються…

Зараз у голові Надін оселився тиран, безжальніший за будь-яких батьків, який контролює кожен її крок. Поки вона не зрозуміє, що охайно складений одяг не перетворить її маму на нормальну, вона, немов заручниця, приречена поводитися саме так.

3. У вашій родині заборону виявляли мовчки – ви ніколи не чули голосу, але відчували, немов категоричне «ні» бринить у повітрі.

Іноді голос у вашій голові добре прихований, як у випадку Сінді. У неї було чудове дитинство, яке вона згадує з любов’ю. Батьки, здається, ніколи не боялися, бо все контролювали. «Нічого поганого зроду не траплялося в нашому будинку. Усі були добрими одне до одного, усе робили правильно. Ми були щасливі в усіх можливих аспектах. Ніхто не хворів, і суп ніколи не збігав, википаючи. Тато повертався додому рівно о пів на шосту – кожного робочого дня без винятку, а в мами вже була готова вечеря. Це справді був ідеальний дім, кращого я в житті не бачила. У нас навіть шину ніколи не спускало!» – розповідає вона.

Сінді вступила до сусіднього державного коледжу, а закінчивши його, стала працювати в адміністрації закладу. Робота їй подобалася. Замість застарілої, малоефективної фінансової системи вона розробила нову, чудову модель, що дала дивовижні результати. «У мене просто природне чуття до цифр, систем та організації. Я обожнюю це», – зізнається вона. Однак її мало цінували та постійно недоплачували. Вона б із задоволенням виконувала ту саму роботу десь в іншому місці, можливо в Каліфорнії. Я сказала їй, що вона могла б надавати консультаційні послуги, вирішуючи адміністративні проблеми муніципальних коледжів по всій країні. За допомогою техніки «мозкового штурму» ми розробили шляхи, як їй розрекламувати себе в потрібних фахових журналах, і план набув реальних обрисів. Але зрештою вона визнала, що її страшенно лякає перспектива кинути свою нинішню роботу. Вона боялася, що «все вийде з-під контролю». Чому вона відчувала цей страх? Адже в її дитинстві геть усе було під контролем.

Я запропонувала Сінді розпитати батьків про їхнє дитинство, і відкрилася вражаюча таємниця. У її батька було жахливе дитинство, про що вона ніколи не здогадувалася. Його брат був шизофреніком, який тероризував усю родину. Тато Сінді робив усе можливе, аби захистити тоді свою сім’ю, але зрештою пішов із дому. Він бачив світ, у якому нічого не можна було контролювати, і не хотів, щоб із ним повторилося те саме. Він одружився з милою жінкою, яка любила господарювати й ненавиділа конфлікти, і разом з нею вони створили безпечну гавань, що стала домівкою Сінді. Однак усе, що він робив, було утвердженням стабільності й контролю, тобто реакцією на небезпеку, якої він зазнав, і якось діти це відчули та засвоїли.

Тепер, чуючи голос, що каже «ні», як ви будете реагувати?

Ви не можете просто проігнорувати ці голоси, але вони не повинні також вас обмежувати. Іноді достатньо побачити, що проблемою є голос із минулого. Однак іноді такого розуміння замало, і вам доведеться попрацювати над нею, аби мати змогу рухатися далі.

Ось як це зробили Джуді та Сінді.

Джуді зважилася на крихітні кроки, які б дозволили їй приспати свою систему тривоги. Її єдиною метою було знизити власну чутливість і страх діяти. Оскільки вона боїться робити щось імпульсивно, то жінка почала, приміром, наказувати собі виходити на вулицю й купувати морозиво, щойно це спаде їй на думку. Може, це й не здається дуже ризикованим учинком, але це перший крок, щоб порушити правила безпеки, яких дотримує Джуді. Щойно вона призвичаїться до таких маленьких «авантюр», то зможе подумати про сміливіші кроки і зробити їх.

Сінді почала шукати роботу у відділі профорієнтації державного коледжу в містечку, куди хоче переїхати; вона також змушує себе дивитися місцеві оголошення з вакансіями. Оскільки їй потрібно бути в курсі всіх корпоративних можливостей у цій сфері, аби розробити власну консультаційну програму для муніципальних коледжів, одного дня вона може випадково знайти вакансію, яка ідеально підійде їй самій.

Кожен, хто колись обрав безпеку замість пригод, має починати з крихітних кроків у напрямку останніх. Тому поставте мету, якою б пробною вона не була, і почніть планування. Прийміть рішення стати актором, навчитися карате чи ходити в походи. Не переймайтеся дуже, чи ви справді досягнете цієї мети. Робити якісь кроки в новому напрямку – це вже пригода. Зараз вам потрібно лише спробувати поводитися по-новому, якнайменше при цьому ризикуючи.

Складіть список дій, які вам слід виконати, щоб досягти мети. Не встановлюйте жодних часових обмежень для втілення цілей чи підцілей, просто розташуйте їх у належній послідовності. (Поради щодо планування можете знайти в розділі 6, «Я хочу забагато й не можу зосередитися».)

Не кидайте поки що свою «певну справу». Спершу почніть із маленьких кроків, роблячи те, чого уникали раніше. Зокрема, спробуйте «маленькі» небезпеки й «маленькі» пригоди, поки, насолодившись улюбленим заняттям та набувши досвіду ризикувати, ви не станете достатньо впевненими, щоб відчути, що життя порівняно з вашою найбільшою мрією – це лише ще один «маленький» ризикований крок.

Деякі люди мали значні інтелектуальні досягнення, узагалі не кидаючи свою надійну роботу.

Воллес Стівенс був одним із найвидатніших американських поетів ХХ століття. Він також діяв обережно, зберігши дуже стабільну роботу в страховій компанії і пишучи при цьому чудові вірші на дозвіллі.

Мій герой, Альберт Ейнштейн, був клерком у патентному бюро, і це його цілком влаштовувало.

Один чоловік, на ім’я Корнеліус Гіршберг, пропрацював сорок п’ять років на фабриці з виробництва одягу, утім, робота ця його ніколи не цікавила. Щодня, прямуючи на роботу й назад, додому, він проводив у нью-йоркському метро по дві години. Він не був у захваті ані від роботи, ані від колег, ані навіть платні, хоча забезпечував родину цілком достатньо. Але Корнеліусу подобалася його робота, тому що вона давала йому цілковиту свободу робити те, що він любив найбільше у світі.

Він читав у метро щодня впродовж сорока п’яти років і став освіченою людиною. У своїй книзі «Безцінний дар» (Simon amp; Schuster, Нью-Йорк, 1960) він писав про своє життя: «Я виконую власний обов’язок, заробляючи на хліб. А читання й роздуми – це тільки моє, особисте… Отже, тепер я хочу показати вам, як можна отримувати насолоду в шляхетному світі пісень, кольорів, форм, ідей та істини. Замислитися над чимось – яка втіха! Побачити нову правду або нову красу – це доступно вам так само, як мені».