Читать книгу Ольга - Бернхард Шлинк - Страница 1

«Вона не завдасть жодного клопоту, просто стоятиме і залюбки все роздивлятиметься».

Сусідка, у котрої мама залишала доньку, спершу не вірила цьому. Але так і було. Однорічна дівчинка стояла в кухні й розглядала все по черзі: стіл із чотирма стільцями, сервант, плитку з пательнями і черпаками, мийку, над якою почепили дзеркало, і заразом умивальник, вікно, завіси і наостанок лампу, що висіла на стелі. Потім маленька ступила кілька кроків і зупинилася біля відчинених дверей до спальні, де теж усе порозглядала: ліжко, тумбочку, шафу, комод, вікно, завіси і знову наостанок лампу. Вона дивилася зацікавлено попри те, що сусідчине помешкання було так само сплановане і майже так само вмебльоване, як і квартира батьків дівчинки. Вирішивши, що тепер маленька мовчазна дитина побачила все у двокімнатній квартирі – з туалетом на сходовій клітці, – що там можна було побачити, сусідка допомогла їй вилізти на стілець біля вікна.

Це був бідний район, і за кожним високим будинком ховалося вузеньке подвір’я й ще один будиночок. Вузькі вулички заповнили люди з численних будинків, трамвай, візки, з яких продавали картоплю, овочі та фрукти, чоловіки і жінки, що торгували з лотків на животах усяким дріб’язком, цигарками та сірниками, хлопчаки, які продавали газети, й жінки, які продавали себе. На кожному розі вулиці стояли чоловіки і чекали вдалої нагоди – будь-якої нагоди. Раз на десять хвилин пара коней тягла колією вагон, і маленька дівчинка плескала в долоньки.

Навіть подорослішавши, дівчинка полюбляла стояти й дивитися. Не те що б ходіння завдавало їй клопоту – вона рухалася жваво і впевнено, але хотіла спостерігати й розуміти, що відбувалося навкруги. Її батьки майже не розмовляли одне з одним і з нею теж. Усіма вивченими словами й поняттями дівчинка завдячувала сусідці. Жінка залюбки багатослівно базікала, після падіння більше не могла працювати і часто заміняла дитині матір. Виходячи з дівчинкою з будинку, вона могла пересуватися тільки повільно і мусила весь час зупинятися. Однак жінка теревенила про все, що можна було побачити, пояснювала, оцінювала, повчала, а дівчинка не могла наслухатися, тож повільний темп і постійні зупинки влаштовували її.

Сусідка вважала, що дівчинці слід більше гратися з іншими дітьми. Проте у темних дворах і на сходових клітках життя було суворим: той, хто хотів відстояти власні права, мусив битися, а хто не бився, тим попихатимуть. Дитячі ігри радше нагадували підготовку до боротьби за існування, аніж розваги. Дівчинка не була боязкою чи слабкою. Їй просто не подобалися ці ігри.

Читати і писати вона навчилася ще до школи. Спершу сусідка не хотіла вчити цього дитину, щоб потім вона не нудьгувала в школі. Але згодом здалася й навчила, і дівчинка читала все, що могла у неї знайти – «Казки братів Ґрімм», «150 моральних оповідок» Гоффманна1, «Долю ляльки Вундергольд»2 і «Нечупару Петрика»3. Довгий час вона читала навстоячки, обіпершись на сервант або підвіконня.

У школі дівчинці було б нудно, навіть якби вона не вміла читати і писати. Учитель вдовбував у голови сорока школяркам літеру за літерою, і весь час проказувати за ним і повторювати, записувати і переписувати було страшенно нудно. Однак дівчинка завзято вчилася рахувати, щоб перевіряти крамарів, вона залюбки співала, а на уроках краєзнавства вчитель влаштовував для дітей екскурсії, тож незабаром дівчинка познайомилася з Бреслау, із містом та його околицями.