Читать книгу Ольга - Бернхард Шлинк - Страница 2

Якось вона дізналася, що росте в бідності. Те, що школа – нова будівля з червоної цегли з жовтими карнизами та пілястрами з піщанику – була гарнішою за інші будинки в районі, ще не означало, що сусідні хати були вбогими. Школа була школою. Але побачивши статечні багатоповерхівки на широких вулицях, вілли з садками, розкішні громадські споруди, просторі площі та парки й відчувши, що на берегах і мостах дихається вільніше, дівчинка збагнула, що в її районі живуть бідняки, а вона – одна з них.

Її батько був вантажником, і коли не мав у порту роботи, просто сидів удома. Мати була прачкою, забирала прання у щасливіших людей, несла його, зав’язавши у вузол, додому на голові, а потім, виправши, попрасувавши і загорнувши в простирадло, так само на голові несла назад. Вона працювала через день, але заробляла небагато.

Одного разу батько, коли він без сну і відпочинку кілька днів підряд вантажив вугілля, захворів. У нього боліла голова, його нудило, почалася гарячка – мати збивала жар, кладучи мокрий рушник йому на чоло і литки. Злякавшись червоного висипу на чоловікових животі та плечах і викликавши лікаря, вона вже теж страждала від запаморочення й високої температури. Лікар діагностував у них висипний тиф і поклав обох до шпиталю. Прощання з дівчинкою було коротким.

Більше вона ніколи не бачила своїх батьків. Відвідувати їх у шпиталі було заборонено, щоб не заразитися. Від сусідки, котра забрала дівчинку до себе, мала́ чула, що батьки незабаром повернуться, аж поки за тиждень не помер батько, а за десять днів – мати. Дівчинка залюбки залишилася б у сусідки, і та радо її залишила б, але батькова мати вирішила забрати онуку до себе в Померанію.

Уже протягом тих днів, коли бабуся клопоталася з похоронами, впорядковувала хатні справи і залагоджувала з вибуттям дівчинки зі школи, між ними не стало порозуміння. Жінка не змогла змиритися зі шлюбом свого сина. Вона неабияк пишалася власним німецьким походженням і не прийняла Ольгу Новак (навіть попри те, що та вільно розмовляла німецькою) як синову дружину. Коли батьки назвали дівчинку на честь матері, бабуся теж була проти. Опинившись під її опікою, дівчинка мусила отримати німецьке ім’я замість свого колишнього слов’янського.

Але Ольга не погоджувалася взяти запропоновані бабцею імена. Коли та намагалася пояснити їй недоліки слов’янського й переваги німецького імені, дівчинка здивовано витріщалася на неї. Жінка запропонувала онучці обрати собі якесь німецьке ім’я з тих, що їй самій подобалися, від Едельтрауд до Гільдеґард, але дівчинка відмовилася вирішувати на користь якогось із них. А коли бабця постановила, що покладе цьому край і тепер дівчинку зватимуть Хельга, майже так само, як Ольга, дитина схрестила руки, більше не озивалася і не реагувала, коли до неї зверталися на нове ім’я. Це тривало цілу дорогу потягом від Бреслау до Померанії та ще кілька перших днів після приїзду. Потім бабця здалася, але відтоді Ольга стала для неї впертим, невихованим, невдячним дівчиськом.

Для Ольги все тут було чужим: після великого міста – маленьке село й розлогі поля, після жіночої школи з багатьма класами – школа, де хлопчики вчилися з дівчатками в одному кабінеті, після жвавої Сілезії – спокійна Померанія, після сердечної сусідки – відразлива бабця, після свободи з книжкою – праця на полі й у садку. Вона змирилася з цим, як робили бідні діти з самого малечку. Але Ольга хотіла більшого, ніж інші дітлахи – більше вчитися, більше знати, більше вміти. У бабусі не було ні книжок, ні піаніно, тож дівчинка не давала спокою вчителеві, поки той не приніс їй книжки з власної бібліотеки, й органістові, поки той не навчив її грати на орга́ні та не дозволив репетирувати. Коли на підготовчих до конфірмації заняттях священик зневажливо відгукнувся про життєпис Ісуса, складений Давидом Фрідріхом Штраусом4, Ольга змусила його позичити їй книжку.

Їй було самотньо. У селі гралися менше, ніж у місті, бо діти мусили працювати. А коли ігри починалися, вони були не менш жорстокими, і Ольга досить розумно вміла постояти за себе. Утім, тут вона не була по-справжньому своєю. Дівчинка шукала ще когось, хто теж не був тут своїм. Аж поки нарешті не знайшла. Він також був інший. Із самого початку.