Читать книгу Ольга - Бернхард Шлинк - Страница 4

Батьки охрестили його Гербертом, тому що батько, солдат до глибини душі, після битви під Ґравелотом6 отримав Залізний Хрест і мріяв мати сина Герберта, блискучого воїна7. Він пояснив синові значення його імені, і малий ним пишався.

А ще він пишався Німеччиною, молодою імперією і молодим кайзером, своїм батьком, своєю матір’ю, своєю сестрою, родинним добробутом, величним маєтком і поважним будинком. Його непокоїв лише асиметричний фасад. Вхідні двері були посунуті праворуч і мали під п’ятьма симетрично розташованими вікнами горішніх поверхів та даху три вікна ліворуч й одне праворуч. Пояснити таке відхилення від гармонії не міг ніхто; будинку було більше двох сотень років, а родина володіла ним у першому поколінні.

Коли дідусь купив цей маєток у якогось збіднілого шляхтича, він сподівався, що одного дня отримає титул, а якщо йому не пощастить, тоді титул подарують Гербертовому батькові, героєві битви під Ґравелотом. Батько теж сподівався, що до шляхетного помешкання та Залізного Хреста додасться ще й благородний титул. Утім, вони так і залишилися Шредерами, аж поки Герберт не додав до прізвища через дефіс назву маєтку8, не бажаючи бути просто черговим Шредером із багатьох.

Попри свої мрії про високе дідусь і батько були розсудливими і працьовитими. Вони поліпшили стан справ у маєтку, збудували цукрову фабрику і пивоварню та мали достатньо грошей, щоб заробляти на акціях. Родині нічого не бракувало, і діти, Герберт і Вікторія, отримували все, що забажають, якщо бажання ці були розсудливими: не дозвіл не ходити до школи чи церкви, а поїздку до Берліна; не романи, а книжки про історію Батьківщини; не англійську іграшкову залізницю з паротягом, а човен і гвинтівку. Провчившись чотири роки в початковій школі разом із дітьми селян, Шредери почали отримувати домашню освіту; для них виписали вчителя математики й природознавства і вчительку культури та мов. Герберт учився грати на скрипці, а Вікторія – на фортепіано і співати. На додачу Герберт допомагав працювати в маєтку, щоб потім знати, чого чекати від розпорядника, батраків та служниць.

Коли Гербертові настав час відвідувати підготовчі заняття до конфірмації, Вікторія теж пішла з ним, попри те, що була на рік молодша і ще занадто маленька. Батьки хотіли, щоб діти відвідували ці заняття, як і початкову школу, разом із сільськими дітлахами та щоб Вікторія не залишалася на поталу їхнім грубощам без захисту старшого брата. Не можна сказати, що дівчинка боялася інших дітей. І брат, і сестра були з тих зухвалих сміливців, які не знали в житті біди і не боялися її зазнати. Але Вікторія не могла відмовити собі в задоволенні повчитися грації слабкої пані, а Герберт – у можливості повправлятися в лицарській поведінці сильного чоловіка. Їхні ролі здавалися обом справжнім задоволенням. Іноді Герберт намагався спровокувати інших дітей на грубощі, щоб отримати нагоду захистити Вікторію. Однак діти не піддавалися на його провокації. З цими двома вони не хотіли мати нічого спільного.

Аж поки не з’явилася Ольга. Герберт із Вікторією не могли встояти перед допитливістю та зачудуванням, з якими дівчинка цікавилася їхнім світом. Те, що вони так швидко потоваришували, лише доводило, якими самотніми були діти, хай навіть самі про це не здогадувалися.