Читать книгу Ольга - Бернхард Шлинк - Страница 14

Із особливою гордістю Герберт звітував про битву під Ватербергом20. 10 серпня 1904 року німецькі війська оточили табір гереро на горі та за нею нещільним кільцем, уночі вони висунулися вперед, а вранці 11 серпня атакували.

Гербертова рота наступала на гереро з півдня, не піднімаючись на гору, а рухаючись рівнинними землями. Їх одразу ж обстріляли. Шукати укриття за кущами та в западинах, стріляти, вистрибувати і бігти в атаку з криками «Ура!», знову шукати укриття, знову відстрілюватися, знову бігти вперед, цього разу без радісних вигуків, стрибаючи та зіщулюючись, а потім вишикуватися з рештою солдатів у лінію і чекати – такими були перші години сутички. Коли прибули кулемети й артилерія, під їхнім прикриттям вдалося просунутися далі, аж поки опір і контратаки гереро не змусили роту знову шукати укриттів за кущами й у западинах. Коли здалося, що гереро мусять відступити й тікати, пролунав спів та оплески їхніх жінок, і заколотники знову змінили ситуацію, утримуючи роту на місці чи навіть відтискаючи її назад. Слід було захопити пункт водопостачання повстанців, але це не вдалося ані вранці, ані по обіді. Лише ввечері військові змогли так зосередити кулемети й артилерію, що гереро довелося віддати свій стратегічний пункт. «Нарешті пункт водопостачання був наш. Почало сутеніти. Раптом загорівся аеростат, що служив генералові радіостанцією, злетів угору і повільно, наче велетенський смолоскип, поплив у вечірньому небі».

Герберт стріляв з усіма, наступав з усіма, бився з усіма і майже не бачив жодного гереро. Він бачив, як б’ються і падають його товариші. На боці гереро він бачив лише чорну чуприну або помічав спритні стрибки, якими повстанці просувалися вперед від укриття до укриття чи поспішали назад; якось він помітив одного гереро, котрий сидів у кроні дерева, отримав кулю, перекинувся і впав на землю, і ще раз Герберт бачив, як чорні тіла разом із термітником, за яким вони ховалося, розірвало на шматки й підкинуло в повітря вибухом снаряда. Із кожним наступом він бачив, як падають гереро, а відступаючи, бачив, як падають німці. Утім, повстанці залишалися лише фантомом ворога, що воює проти тебе. «Якби ж ми могли краще бачити чорних дияволів! Як близько лунали їхні голоси, і як складно було побачити їх та влучити».

Після захоплення пункту водопостачання німці були занадто знесилені, щоб битися далі, а гереро втекли разом зі своєю худобою на схід. Наступного дня німці кинулися наздоганяти їх, і Герберт був у лавах військових. На дорозі лежали ті, хто помирав, та поранені, старигани й діти, котрі не змогли втекти разом з усіма й страждали від голоду та спраги, як худоба, що стояла поруч і зголодніло та спрагло ревла. У багатьох телят, овець та кіз були перерізані горлянки й знекровлені тіла. Інші пункти водопостачання не могли забезпечити потреби втікачів. У них також не вистачило води для німців-переслідувачів, і військовим довелося повернутися.

Герберт ніколи по-справжньому не зустрічався з гереро. Під час битви кулемети утримували повстанців на безпечній відстані. Після битви вистачало гвинтівок, щоб тримати їх на безпечній відстані й заважати їм дістатися до пунктів водопостачання на краю пустелі, до якої гереро втекли і в якій кінець кінцем від спраги та голоду помирали тисячами.

А потім Герберт захворів на тиф, довго змагався з недугою і після того був переведений на пост вартового, аж поки знову не зміг повернутися до патрулювання верхи, перестрілок та переслідувань. У вільний час хлопець полював на цесарок, дрохв, голубів, даманів, генет, антилоп-стрибунів, дикобразів, павіанів, гієн, шакалів і леопардів. Двічі він святкував із товаришами Різдво. Вони ви́різали з консервних бляшанок сріблясті зірочки, прикрасили ними замість ялинки верблюжу колючку і співали «Тиху ніч». Усім було затишно.

Іноді Герберт мусив вартувати ув’язнених гереро і запитував себе, чи можна їх навчити і примусити працювати, чи краще замінити машинами? Найближче він підходив до них і вперше відчув, що перебуває серед них, коли після битви під Ватербергом побачив, як вони страждають і помирають. Але гереро були з худобою і помирали, як худоба, вони лежали на землі, а він сидів на коні.