Читать книгу Хранителі - Дин Кунц - Страница 21

Через кілька годин міцного сну Вінсент Наско рано-вранці полетів до Акапулько, в Мексику. Він заселився у величезний готель на узбережжі. Це була будівля, залита вогнями, але справляла враження бездушного царства, де панували скло, бетон і тераццо13. Після цього він перевдягнувся в широкі білі топ-сайдери14, білі вовняні шорти та світло-блакитну сорочку з банлону15 і вирушив на пошуки доктора Лоутона Гайнса.

Останній проводив відпустку в Акапулько. Йому було тридцять дев’ять років, зріст метр сімдесят п’ять і вага – сімдесят два кілограми. Гайнс мав буйне темно-коричневе волосся і міг би бути схожим на Аль Пачино, якби не червона родима пляма на лобі завбільшки як півдоларова монета. Він приїжджав до Акапулько не рідше двох разів на рік і завжди зупинявся в елегантному готелі «Лас Брізас», на окраїні східної частини затоки. Гайнс любив довго обідати у ресторані біля готелю «Калета», бо там подавали його улюблені коктейлі з текіли і звідти було чудово видно пляж ла-Калета.

О дванадцятій двадцять у цьому ж ресторані Вінс сидів у ротанговому кріслі зі зручними жовтими та зеленими подушками за столом біля вікна. Він помітив Гайнса, щойно зайшовши в ресторан. Доктор сидів за іншим столом біля вікна, за три столи від Вінса, і його трохи затуляла пальма у горщику. Він їв креветки і пив «маргариту» із шикарною блондинкою. Дівчина була одягнута у білі слакси та яскравий топ – добра половина чоловіків у ресторані витріщалася на неї.

На думку Вінса, Гайнс був більше схожим на Дастіна Гоффмана16, ніж на Пачино. У нього були виразні риси Гоффмана, зокрема гоффманівський ніс. Що ж до інших ознак, він виглядав точнісінько так, як його й описали. Чоловік був одягнутий у рожеві вовняні штани та блідо-жовту сорочку. На ногах у нього були білі сандалі. Вінс вважав такий одяг занадто тропічним і курортним.

Вінс закінчив свій обід: суп з тефтелями, енчілади17 з водоростями у зеленому соусі та безалкогольна «маргарита», і розрахувався якраз тоді, коли Гайнс із блондинкою збиралися йти.

Блондинка сіла за кермо свого червоного «порше», а Вінс заліз в орендований «форд». У нього був великий пробіг, тому він гримів, наче перкусії якогось маріачі-гурту18. Окрім того, під ногами був ще й смердючий запліснявілий килимок.

Блондинка висадила Гайнса на парковці біля «Лас Брізаса», де вони ще постояли щонайменше п’ять хвилин біля її машини, мацаючи одне одного за дупи і посеред білого дня цілуючись засмоктом.

Це видовище розчарувало Вінса. Він гадав, що Гайнс повинен поводитися пристойніше. Зрештою, у нього був ступінь доктора. Якщо вже освічені люди не мають гарних манер, то що вже говорити про звичайних людей? Хіба їх цьому більше не навчають в університетах? Не дивно, що світ сходить на пси.

Блондинка сіла у свій «порше», а Гайнс поїхав з парковки на білому спортивному двомісному «Мерседесі 560 SL». Він явно був не орендованим, і Вінсу стало цікаво, звідки в доктора така автівка.

Гайнс, як і за хвилину Вінс, залишив машину в паркувальника. Він пішов за доктором крізь фойє на пляж – випадковому спостерігачу могло би здатися, що два чоловіки просто прогулюються узбережжям. Але потім Гайнс присів біля шикарної мексиканки у стрічковому бікіні. Це була смаглява дівчина з ідеальним тілом і років на п’ятнадцять молодша за доктора. Вона засмагала у шезлонгу із заплющеними очима. Гайнс поцілував її в шию, злякавши при цьому. Без сумніву, вони були знайомі, бо дівчина засміялася й обійняла його.

Вінс ходив пляжем туди-сюди, а потім присів на пісок позаду Гайнса з дівчиною. Їх розділяли кілька відпочивальників. Він не турбувався, що Гайнс помітить його: найімовірніше, того цікавила лише дівоча анатомія. Крім того, незважаючи на свої габарити, Вінс мав талант до маскування.

Високо над затокою якийсь турист ширяв на парашуті, причепленому на тонкому тросі до катера. Сонячні промені розсипалися у повітрі, наче дощ із золотих монет над піском і над морем.

Через двадцять хвилин Гайнс поцілував дівчину в губи та в груди і пішов назад. Дівчина вигукнула:

– Сьогодні о шостій!

Гайнс відповів:

– Я буду там.

Після цього Гайнс і Вінс поїхали кататися. Спочатку Вінс гадав, що доктор їде з якоюсь конкретною метою, але через деякий час стало зрозуміло, що вони просто безцільно намотують кола узбережжям, милуючись краєвидами. Вони проїхали пляж Револькадеро і мчали далі: Гайнс на своєму білому «мерседесі», а Вінс – позаду на своєму «форді», тримаючись на безпечній відстані, але так, щоб не втратити Гайнса з поля зору.

Нарешті вони доїхали до якогось місця, звідки відкривався мальовничий краєвид. Там Гайнс з’їхав з дороги і припаркувався біля машини, з якої вийшло четверо ошатно вдягнених туристів. Вінс теж припаркувався, відтак підійшов до залізних поручнів із зовнішнього краю схилу. Звідти відкривався справді дивовижний краєвид на узбережжя та буруни, які з гуркотом розбивалися об скелястий берег, розташований більш ніж на 30 метрів нижче.

Туристи у смугастих сорочках та пістрявих шортах, закінчивши гучно захоплюватися краєвидами, познимкувавшись і наостанок насмітивши, поїхали геть, залишивши на скелі Вінса та Гайнса наодинці. На трасі виднівся лише чорний автомобіль компанії «Транс-Ам», і він наближався. Вінс чекав, поки машина проїде. Після цього він планував напасти на Гайнса зненацька.

Проте замість того, щоб їхати собі далі, «Транс-Ам» з’їхав із шосе і припаркувався біля «мерседеса» Гайнса. Звідти вийшла красуня років двадцяти п’яти. Вона побігла до Гайнса. У неї була зовнішність мексиканки, але з великою домішкою китайської крові, загалом дуже екзотична особа. Дівчина була одягнена у білий топік із бретелькою через шию та білі шорти. У неї були найкращі ноги, які Вінсу доводилося колись бачити. Дівчина з Гайнсом пішли до поруччя, аж поки зупинилися метрів за двадцять від Вінса, а тоді так увіп’ялися одне в одного, що Вінс аж почервонів.

Декілька хвилин Вінс наближався до них уздовж поручнів, час від часу ризиковано перехиляючись вниз і витягуючи шию, щоби подивитися на буруни, які підлітали метрів на п’ять заввишки, і примовляючи: «Оце я розумію!» – коли особливо велика хвиля вдарялася об крутий виступ скелі. Вінс намагався зробити вигляд, що його рух у бік парочки був зовсім випадковим.

Хоч вони стояли спиною до нього, вітер доносив окремі фрагменти їхньої розмови. Жінка, здавалося, переживала, що її чоловік дізнається про те, що Гайнс у місті, а останній вмовляв жінку домовитися про завтрашній вечір. Безсовісний!

Траса знову спорожніла, і Вінс вирішив, що іншої можливості дати собі раду з Гайнсом у нього не буде. Він пройшов останні кілька метрів, що розділяли його та дівчину, схопив її ззаду за шию і пояс її шортів і, одним махом відірвавши від землі, перекинув через поруччя. З криком вона полетіла вниз на каміння.

Усе сталося так швидко, що Гайнс навіть не встиг відреагувати. Поки жінка летіла, Вінс повернувся до спантеличеного доктора, двічі вдарив його в обличчя, розбивши губи і зламавши ніс. Гайнс знепритомнів.

Поки він сповзав на землю, жінка долетіла до скель. Навіть на відстані Вінс прийняв її пожертву. Клац!

Він хотів перехилитися через поручні, щоб глянути на її понівечене тіло на камінні, але, на жаль, часу було обмаль: скоро на трасі з’являться машини.

Вінс відніс Гайнса назад у «форд» і поклав його на переднє сидіння, обіперши об двері. Сторонній подумав би, що той мирно спить. Вінс відкинув голову чоловіка таким чином, щоб кров з його носа текла у носоглотку.

Зі звивистої прибережної траси, в багатьох місцях поцяткованої вибоїнами, Вінс повернув на бічну дорогу, яка, дедалі вужчаючи і заглиблюючись у тропічний ліс, незабаром із дороги з гравію перетворилася у звичайний путівець. Нарешті він зупинив автомобіль у віддаленому закутку, побіля суцільної зеленої стіни із величних дерев і буйної рослинності. Впродовж цього часу Гайнс двічі починав приходити до тями, але Вінс утихомирював доктора, б’ючи головою об передній щиток.

Він витягнув з автівки непритомного чоловіка і поволік крізь прогалину в кущах під деревами, поки не знайшов тінисту галявину, вкриту густим мохом. Пташине кавкання і тріскотіння одразу ж припинилося, а невидима оку дрібнота з химерними голосами кинулася врозтіч поміж трави. Великі комахи, в тому числі жук завбільшки як долоня Вінса, також поспішили втекти від гріха подалі, а ящірки полізли на дерева.

Вінс повернувся до свого «форда», де в багажнику лежало сяке-таке знаряддя для допиту: пакет зі шприцами і дві ампули із «сироваткою правди», шкіряний мішечок зі шротом, ручний шокер, схожий на пульт від телевізора, та відкорковувач із дерев’яною ручкою.

Лоутон Гайнс досі не прийшов до тями, коли Вінс повернувся до галявини. Доктор хрипів через розбитий ніс.

Гайнс повинен був померти ще добу тому. Люди, які замовили Вінсу трьох людей, хотіли задіяти іншого «фрілансера», котрий мешкав в Акапулько і працював у Мексиці. Але той чолов’яга помер вчора вранці, бо в довгоочікуваній посилці, яку надіслали авіаційною поштою з лондонського відділення «Fortnum & Mason», натомість желейного та мармеладного асорті виявився кілограм пластиду.

Через доконечну необхідність організація з Лос- Анджелеса доручила цю роботу Вінсу, хоча він і так уже запрацювався, а це було небезпечно. Вінсу пощастило, оскільки він був упевнений, що цей доктор також повинен бути пов’язаний з лабораторією у Банодайні і зможе дати йому додаткову інформацію про проект «Франциск».

Оглянувши нетрі тропічного лісу навколо галявини, на якій лежав Гайнс, Вінс знайшов повалене дерево. Йому вдалося відірвати від нього покручений шматок товстої кори, який міг би придатися як імпровізована посудина. Знайшовши потім зарослий ряскою струмок, він набрав у цю посудину десь із півкварти води. Вода була застояною. Можна собі тільки уявити, які екзотичні бактерії там водилися, але, певна річ, Гайнсу повинно бути байдуже.

Першу порцію води Вінс вихлюпнув доктору в обличчя. Через мить повернувся з другою порцією, яку змусив випити. Гайнс довго плювався, давився і трохи поблював, поки йому в голові не прояснилося і він не почав розуміти, що йому говорили, а відтак чітко відповідати.

Тримаючи шкіряний мішечок зі шротом, шокер та відкорковувач, Вінс пояснив, яким чином буде їх застосовувати, якщо Гайнс не захоче говорити. У доктора, який виявився спеціалістом із фізіології та функції мозку, було більше здорового глузду, ніж патріотизму, тому він охоче почав розповідати всі подробиці надсекретного оборонного проекту в Банодайні, в якому брав участь.

Коли Гайнс поклявся, що йому більше нічого додати, Вінс приготував «сироватку правди». Набравши препарат у шприц, він запитав невимушено:

– Докторе, що у вас із тими жінками?

Гайнс, котрий лежав на спині в густому моху, витягнувши руки вздовж тіла точнісінько так, як наказав йому Вінс, не зміг швидко перейти на іншу тему розмови і лише розгублено кліпав.

– Я слідкував за вами з обіду і знаю, що у вас тут, в Акапулько, троє…

– Четверо, – заперечив Гайнс, і, незважаючи на жах, у його голосі прозвучала гордість. – «Мерседес», на якому я їжджу, належить Жизель. Це наймиліше створіння…

– Ви користувалися машиною однієї жінки, щоб зраджувати їй з іншими трьома?

Гайнс кивнув і спробував посміхнутися, але скривився, коли відчув новий напад болю у зламаному носі.

– Я завжди… так поводився з жінками.

– Заради Бога! – з відразою сказав Вінс. – Невже ви не розумієте, що шістдесяті й сімдесяті давно минули? Вільне кохання померло, і тепер за це треба платити високу ціну. Хіба ви не чули про герпес, СНІД і все таке?

Вводячи доктору сироватку, Вінс продовжив:

– Та ви, напевне, носій усіх відомих людству венеричних хвороб.

Дурнувато кліпаючи, Гайнс спершу виглядав спантеличено, а потім під дією препарату впав у сон. Він підтвердив свої слова про Банодайн та проект «Франциск».

Коли дія препарату закінчилася, Вінс почав мучити Гайнса шокером просто заради забави, аж поки батарейки не сіли. Вчений смикався, як напіврозчавлений водяний жук, вигинаючи спину і б’ючись п’ятками, головою і руками об мох.

Коли шокер зовсім розрядився, Вінс почав лупцювати доктора мішечком зі шротом до втрати свідомості, відтак убив його, засунувши відкорковувач поміж ребрами у саме серце.

Клац!

У тропічному лісі запанувала глуха тиша, але Вінс відчував, що за ним спостерігали тисячі очей диких мешканців. На його думку, невидимі спостерігачі схвалювали те, що він зробив із Гайнсом, оскільки спосіб життя, який вів учений, порушував закони природи, яких дотримувалися всі мешканці джунглів.

Він подякував Гайнсу, але не поцілував чоловіка ні в губи, ні в чоло: життєва енергія Гайнса могла би збадьорити його, і Вінс був би їй радий, проте тіло та дух доктора були нечистими.